Іть будь ласка скласти байку за приказкою два хитрих одного мудрого не !

Жили колись троє братів і батько  . один з них був розумнним,а ті двоє були дурними. помер їхній батько та батько в наслідство зоставив будинок коня та господарство. і перший син взяв дім а другий коня. а розумний син взяв собі господарство. пройшов рік кінь помер ,будинок згорів. сумують дурні брати та недового вони сумували розумний брат запропонував пожити у нього . вони не вагаючись погодились . брат порається по господарству , а дурні брати пісні наспівують і так до самого вечора. от одної ночі дурні брати захотіли їсти пішли вони до садку з полуницею . виїли майже всю . настав ранок встав брат дивиться а полуниці вже нема.потім знову ночью брати зїли помідори але на цей раз розумний піддивився за ними а на ранок сказав: - як ви могли мене і віт тоді дурні мудрого не переважать.

Відповідь:

Пояснення:

Військо́вополонений — у військовій справі та міжнародному праві — особа, що належить до Збройних сил сторони, яка перебуває в стані війни, добровольці, партизани, учасники руху Опору та інші комбатанти, а також деякі некомбатанти — військові кореспонденти, члени екіпажів торговельного флоту і цивільної авіації та інші, які під час війни опинилися у владі ворожої сторони.

До другої половини 19 століття в міжнародному праві не було багатосторонніх угод, які визначають режим військового полону. Перша така конвенція була прийнята на 1-ій конференції миру в Гаазі у 1899 році. 2-га Гаазька конференція миру (1907) виробила нову, повнішу конвенцію.

Перша світова війна довела необхідність подальшої розробки норм військового полону, у зв'язку з чим, у 1929 була прийнята Женевська конвенція про військовополонених (СРСР не був її учасником). У 1949 була підписана Женевська конвенція про поводження з військовополоненими, спрямована на гуманізацію правил ведення війни.

Відповідно до чинних конвенцій [Положення про закони та звичаї сухопутної війни (додаток до 4-ї Гаазької конвенції 1907) і Женевська конвенція 1949 про поводження з військовополоненими] військовополонені знаходяться у владі ворожого уряду, а не окремих осіб або військових частин, і вони потребують гуманного поводження, яке категорично забороняє будь-яку дискримінацію за ознаками раси, національності, віри, статі, політичних поглядів, майнового стану тощо. Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються і репатріюються, за винятком осіб, проти яких було порушено кримінальне переслідування за скоєні злочини. Практика Першої і Другої світових воєн, інших війн та збройних конфліктів доводить, що практично в будь-яких державах, будь-які армії світу грубо порушують положення конвенцій про військовополонених.

за свободу і незалежність вільного краю і народних месників, поряд з видатними діячами визвольного руху України Т. Г. Шевченко у багатьох своїх творах зображує надзвичайний своєю моральною чистотою і силою образ звичайної української жінки, трудівниці, сестри, коханої і матеріМатір – це людина, якій кожен з нас зобов’язаний своїм життям, своїми перемогами і радощами, усім тим, що ми маємо у своєму житті. Мабуть, саме тому образ матері завжди був, є зараз і назавжди залишиться провідним образом у творчості письменників усього світу. Не є винятком і творчість ВеликогоКобзаря.Образ матері у творчості Т. Г. Шевченко – це образ жінки-робітниці, жінки, яка була вимушена усе своє життя гнути спину на панів, жінки, яка найчастіше не могла залишатися зі своєю дитиною, бо була кріпачкою і залежала від своїх господарів. Жінка у часи Т. Г. Шевченкобула безправною і зазнавала багато знущань від панів. Та не менше знущань було і від чоловіків, тому і в родині жінкам жилося не набагато краще. Наприклад, у своїй поезії «Якби ви знали, паничі…» Т. Г. Шевченко з болем у душі пише про жінку:Ще молодую – у могилуНужда та праця положила…»Жінка не мала змоги доглядати своїх дітей, бо щоб прогодувати свою родину, усі селяни повинні були кожен день працювати на пана. Тому найчастіше жінки залишали дітей вдома під наглядом старших, мріючи, що у них майбутнє буде кращим, ніж у їх батьків. Так, у поезії «На панщині пшеницю жала» («Сон») стомлена мати мріє про краще майбутнє для свого сина. Її любов до сина, незважаючи ні на що, безмежна, також безмежна і віра в те, що колись настане зовсім інший час:

«І сниться їй той син Іван.І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі».

Образ матері і її доля у творчості Т. Г. Шевченка зображується по-різному. Це й Катерина, яка не витримує тяжких життєвих випробувань і накладає на себе руки, і Ганна, яка все життя, спокутуючи свій великий гріх, працює в родині сина і любить його жертовно, самовіддано. Сам поет зазнав дуже мало материнської любові, але він щиро вірив у кращу долю матері та кращу долю її дитини:«І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі».

Подробнее - на -

Объяснение: