Порівняльна характеристика павлуся завгородного і яви рень з оповідання "тореадори з васюківки

Уодного з друзів досить незвичне ім’я – ява. в повісті пояснюється, що це не ім’я, а прізвисько, яке причепилося до івана з півторарічного віку. саме тоді він, намагаючись вимовити своє ім’я, сказав: «я – ваня», а вийшло «ява»…, яке причепилося до нього і стало його другим ім’ям. на вигляд він теж досить незвичайний. у яви рясно вкрите веснянками обличчя і руде, постійно скуйовджене волосся. це енергійний і відчайдушний хлопець.саме ява зазвичай є ініціатором витівок друзів та різноманітних їх вигадок. вони то метро вирішать прокласти під васюківкою, то влаштують бій биків, то театр шкільний організують. та якими б не були вигадки яви, вини завжди йшли у нього від душі і серця. хлопець щиро вірив, що робить краще своїм односельцям та скрашує їхнє життя. та іван рень був здатний не тільки на витівки та розваги, але й на серйозні вчинки. наприклад, коли ява не зміг здати екзамен з української мови і йому призначили переекзаменування, він сумлінно готувався до цієї перездачі. вибрав хлопець для цього «безлюдний» острів і добрав для себе ім’я «робінзон кукурудзо». а ось павлуша завгородній – це повна протилежність яві. я думаю, що саме тому, що хлопці такі різні, їм і вдалося стати кращими друзями. у порівнянні з явою павлуша дуже врівноважений і незвичайно спокійний хлопець. та незважаючи на це, він повністю підтримує яву у всіх його забавках і витівках та компенсує в них відчайдушність свого товариша. павлуша мріє стати льотчиком та дуже любить малювати,але не менше за свого друга полюбляє таємниці і романтичні

Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. "Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах", — каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що "її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот".

Справжній митець, Маруся, на ділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах "Маруся Чурай" наскрізно.

У залежності від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння Марусею Гриця. М. Старицький стверджує, що для Марусі кохання до Гриця — мета її життя. Вона не згодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. Смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає "ворогів", і нікому буде вже їх розлучати. Проте Гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. Маруся збожеволіла.

О. Кобилянська картину отруєння Гриця залишає поза сюжетом твору. А читача наводить на думку, що Тетяна (читаємо Маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла Гриця, помстившись хлопцеві за зраду. Не даремно ж письменниця дає їй прізвисько Туркеня. Вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. Сама також гине.

Маруся Чурай Ліни Костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. Вона — митець. Її душа співає піснями народу. Вона здатна на страждання, на помсту — ні. Отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена Грицевою зрадою. Німий поет вже не поет. Маруся хотіла отруїти себе, а Гриць випив отруту випадково.

Смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. Після його смерті Маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, — померла, бо не виправдала сама себе.

Для втілення своєї філософсько-естетичної концепції Ліна Костенко вдало вибрала нечасто вживаний жанр роману у віршах, який передбачає рівноправне поєднання епічного та ліричного начал. Це дало їй змогу прокласти емоційні "мости" між давниною і сьогоденням, не ризикуючи скотитися до публіцистичної декларативності.

      можна дібрати такі цитати до характеристики павлуся з твору "скарб":       мати робить все за свою дитину: «як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить».       зовнішність хлопця: « став гладкий та опецькуватий! пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки».       ледачий: «бісові груші, - пробубнить, - які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот»; « вернеться з поля і навідається до павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».       щасливе життя:   «щастя, як горох із мішка, так і сиплеться на нашогопавлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових. накупили волів і послали кілька хур у крим за сіллю, на дін за рибою, построїли шинок із лавкою та й годують скриню карбованцями, яксвиню горохом. кругом у сусідів талій давить скотину, а у павлуся, якна сміх, хоч би один тобі віл іздох»