Водному з творів т.г.шевченко називає видатного українського письменника "другом", "батьком". про кого йдеться?

Так  шевченко звертається до г.квітки-основ'яненка  у вірші "до основ'яненка".

Людина - створіння бога, найбільш розвинене серед інших. людина здатна до деяких особливих дій, що не притаманні іншим створінням. одним з цих самих дій, або навіть якостей є почуття. почуття до світу, почуття до життя, до людей, до ми відчуваємо тепло, холод. людина нагороджена богом зором, смаком, дотиком, нюхом, слухом. людина вміє більше, ніж інші. вона особлива. особлива не лише за цими якостями, а й за іншими. моральними. людина вміє любити. вміє радіти і сумувати. людина сповнена добра і зла. бог вирішив, що саме людина має стати найемоційнішим створінням на планеті. нажаль, людина не вміє правильно користуватись даними їй богом почуттями. вона часто використовує їх не по назначенню. по-перше, людина має бути якомога добрішою, ніколи не дивитись на інших. по-друге, ми всі люди, і всі хочемо, щоб до нас ставились з повагою. та є щось важливе, що робить людину душевно багатою. це любов. любов до краю, до людини, любов до всього. коли людина відчуває цю любов, цей надзвичайний прилив крові, їй хочеться творити лиш добро. заради когось, для чогось -  це неважливо. головне - потрібно вміти любити. і нічого більшого.

Образ михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька себастіяна тощо. михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда дем’яна, любимої ним бабусі, михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. михайлик — талановитий хлопець. ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. спочатку михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. а потім і сам захотів написати п’єсу. гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. у михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. стельмахів михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.