Що означають- сахара, ніагара, пампаси.

Сахара-пустыня,ниагара-водопад,пампасы-поле.

Андрій малишко «вчителька»  сонечко встає, i в росi трава, бiля школи в нас зацвiтають квiти, вчителько моя, зоре свiтова, де тебе питать, де тебе зустрiти? на столi лежать зошитки малi, i роботи час проганяє втому. i летять-летять в небi журавлi, i дзвенить дзвiнок хлопчику малому. скiльки пiдросло й полетiло нас в молодiй веснi, в колосистiм полi, а у тебе знов та ж дорiжка в клас, той же явiр наш пiд вiкном у школi. двох синiв твоїх узяли фронти, бо на рiдний край впала чорна злива. в партизанську нiч посивiла ти, як в тяжкий мороз нива. знов щебече юнь i цвiте трава, пiзнаю тебе в постатi несхилiй, вчителько моя, зоре свiтова, раднице моя на вкраїнi милiй! андрій малишко «вчителька» аналіз вірш став піснею, та ще й народною, бо він  мелодійний, із задушевними словами, які знаходять відгук у серці кожної людини. головна думка вірша  — треба любити й поважати своїх учителів, старших; любити свій край, його працьовитих і мужніх людей. зміст вірша а. малишка щирий, задушевний завдяки досконалій художній формі, вдало дібраним художнім засобам. художні засоби «вчителька» епітепи у вірші малишка «вчителька» зоре світова — учитель, найвища посада на землі. як зоря, він несе світло знань, добра і миру; слово «світова» асоціюється водночас зі світлом і світом; постаті несхилій — цей епітет підкреслює незламність, силу характеру вчительки, яка знайшла в собі мужність після пережитого горя знову прийти до дітей, вчити їх добра, наставляти на розум; чорна злива — епітет «чорний» у складі метафоричного вислову (слова, вжиті у переносному значенні) нагадує про жах війни; партизанська ніч — згадка про мужніх захисників вітчизни, які ціною неймовірних зусиль, а то й самого життя наближали в тилу у ворога перемогу над фашистськими загарбниками; може, й героїня вірша, наражаючись на смертельну небезпеку, партизанам; нива — асоціюється з горем, лихом, що спіткало господарів цього поля і завадило зібрати найцінніше — хліб; в молодій весні, в колосистім полі — ці епітети створюють образ юності, адже школу закінчують звичайно навесні; колосисте поле символізує щедрість і повноту життя, його розквіт. епітети, до яких вдається поет, служать для створення містких, яскравих і разом із тим зворушливих, задушевних поетичних образів — щирої й мужньої вчительки-наставниці, юних випускників — надії та майбутнього країни, образи рідного краю; нагадують епітети й про тяжке воєнне лихоліття. порівняння —  посивіла ти, як в тяжкий мороз нива; питальні та окличні речення, звертання —  де тебе питать? , раднице моя на вкраїні милій! , вчителько моя; зменшено-пестливі слова  —  зошитки, сонечко; повтори — летять-летять; слова в переносному значенні — і роботи час проганяє втому; узяли фронти, впала чорна злива та ін. як бачимо, у а. малишка немає випадкових художніх засобів, кожне слово виважене, значуще, викликає багато асоціацій. це свідчить про великий поетичний дар митця.

джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

прометей — герой давньогрецького міфу. до образу прометея зверталися багато митців різних епох і народів. цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.

образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні есхіл, гете, байрон, а також великі українські поети тарас шевченко, леся українка, іван франко, андрій малишко. наприклад, леся українка звертається до тих, кому небайдужа доля народу, говорячи: "брати мої, нащадки прометея". волелюбні революційні прагнення великого кобзаря також уособлені в образі прометея: поема "кавказ" досьогодні є геніальним прикладом утілення відомого образу.

талановитого українського митця андрія малишка теж надихнув образ прометея. поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися вкрити його від фашистів.

задум поеми "прометей" виник в уяві поета в самий розпал війни. андрію малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі смоленщини. цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. щоб урятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. цей випадок схвилював андрія малишка до глибини душі. подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. цей розвідник здавався людиною прометеївської сили духу.

поема "прометей" — приклад епічного твору. залишивши почуту розповідь майже без змін, андрій малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. українські селяни надали йому , забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. одного разу, гортаючи сторінки шевченківського "кобзаря", хлопець відчув неабиякий інтерес до образу прометея. у баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. і солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість прометея протистояти богам. навіть уві сні вони бачать "прометея зоряні очі".

фінал поеми трагічний. фашисти знаходять бійця. на майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. беручи провину на себе, хлопець вигукує: "стріляй! розвідник я! солдат! "

андрій малишко з глибокою печаллю розмірковує над долею смоленського юнака. поет, користуючись літературним засобом авторського відступу, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. жорстока страта розвідника приголомшила селян. лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:

дивіться, люди, по мені,

устануть інші в пломені.

ставайте й ви в трудні походи,

не вип'ють прокляті заброди

живущу кров мою.

у цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. тому прометеєві не страшно померти.

андрій малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан прометей.