Продовження історії сім'я дикої качки

Продовження  оповідання євгена гуцала                                                                    «сім’я дикої качки»приїхавши додому юрко відчував велике почуття досади, що так і не вибачився перед подругою. а тим часом тося у селі також мучила себе відчуттям що вона зробила,щось не правильно. друзі зрозуміли, що вони повинні були вибачитися один перед одним, але не могли, бо були далеко один від одного. через місяць почався навчальний рік, але юрко не пішов у школу тому, що захворів. тося про його хворобу дізналася від бабусі, і дуже жаліла, що не може підтримати його. на вихідних бабуся запропонувала внучці поїхати до міста та навідати хворого друга. постукавши в двері, дівчинка хвилювалася як юрко сприйме її приїзд, чи не тримає він на неї бувалу образу. юрко відкрив двері і побачив дівчинку з русявим волоссям та одягнену у гарне червоне пальто (якщо чесно вона була схожа на червону шапочку) із банкою смачного малинового варення. юрко впізнав у цій постаті свою найкращу подругу тосю. хлопчик дуже зрадів і не дивлячись на те що був хворий обійняв подругу і сказав таке довгоочікуване: «пробач мене! ». тося також відповіла взаємністю. юрко запросив подругу на смачнючі вареники з вишнями, які зробила сьогодні мама.  потім вони декілька годин поспіль розповідали про те, що вони відчували після розтавання. юрко сказав: -            як мені жаль, що я допустився такої помилки із тими беззахисними каченятами. у відповідь тося розсміялась і відповіла: -            не турбуйся ти так. твої каченята цілі та здорові.-            як це? -            а ось так. і тепер вони весь час приходять до мене в гості і граються поряд із моїми свійськими тваринками. тепер вже юнака не мучила совість за те, що він зробив з малими каченятами, а знав що вони вже майже дорослі, самостійні каченятка.

1917 р. він перейшов у розпорядження полковника мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в україні став керівником оперативного відділу генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості є. маланюка).              у 1920р. разом з армією унр (української народної республіки) є. маланюк емігрував, спочатку жив у каліші в таборі для інтернованих українських частин. у 1922 р. він разом з ю. дараганом заснував журнал «веселка». наступного року він закінчив подєбрадську академію в чехо-словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у польщі. у 1925р. у подєбрадах вийшла поетична збірка є. маланюка «стилет і стилос», у 1926р. у гамбурзі вийшла книжка «гербарій». 1929р. — є. маланюк очолив у варшаві літературне угруповання «танк».              протягом" 1930—1939 pp. у парижі та львові виходили збірки «земля й залізо», «земна мадонна»г «перстень полікрата».              у 1945р. є. маланюк опинився в західній німеччині, увійшов до складу муру (мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до сша.              у 1951 —1966 pp. вийшли його твори: збірки «влада» (філадельфія, 1951); «поезії в одному томі» (нью-йорк, 1954); «остання весна» (нью-йорк, 1959); «серпень» (нью-йорк, 1964); поема «п'ята симфонія» (нью-йорк, 1953), два томи              есеїстики: «книги спостережень» (торонто, 1962. т. 1; торонто, 1966. т. 2).              у 1958 р. є. маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників «слово».              16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті нью-йорка.

краса, шо це таке? кожен по своєму її розуміє. вона буває різна: краса душі, серця, розуму, думки, зовнішня краса та внутрішня краса. наша планета одна з найкрасивіших планет: різні споруди, визначні міста, красиві краєвиди та розкішні ліси. я не вмію відкривати красу для себе тому, що я дальтонік. і я вважаю, що найкрасивіша людина у світі -- це я. сама я зверну всі гори, мені море по коліна. ну короче ім'я вчителя не хочу я писати вам твори, так зрозуміло що найкраща у світі я (одна єдина зірка на небі).