Можно биографию -василя симоненка? )

Народився василь симоненко у селі біївці лубенського району на полтавщині в селянській родині. цей край пов'язаний із багатьма уславленими іменами та подіями. наприклад, м. коцюбинський побував колись поблизу біївців біля криниці, поруч із якою відбувалися гомінкі ярмарки. тут малий василько вчився розуміти добро і зло, поважати людину праці. виховувався без батька. дитинство і юність припали на воєнні та післявоєнні роки. ще у школі василь почав складати вірші, і школярі називали його гучним словом «поет». після закінчення сільської середньої школи (із золотою медаллю) у 1952-1957 навчався на факультеті журналістики київського інституту. працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником вузівської літстудії. симоненко почав писати, навчаючись в університеті. з 1957 він був співробітником газет «молодь черкащини», «черкаська правда», власкором «робітничої газети». як журналіст, у своїх статтях показував хиби партійно-бюрократичного апарату, через що зазнавав систематичного цькування з боку офіційних владних структур. перша збірка поезій «тиша і грім» з'явилася у 1962 році й одразу стала подією у літературно — мистецькому житті україни. навесні 1960 року в києві було засновано клуб творчої молоді. учасниками цього мистецького утворення стали алла горська, ліна костенко, іван драч, іван світличний, василь стус, микола вінграновський, євген сверстюк та інші. василь симоненко брав активну участь у роботі клубу, багато їздив по україні, залучався до літературних вечорів та диспутів, виступав на творчих а ще займався пошуками місць масових поховань жертв сталінських репресій. то було покликання серця, внутрішня, потреба і вираз болю за народ, над яким було вчинено нелюдську, звірячу наругу. у той час за участю василя симоненка було складено і надіслано до київської міської ради меморандум з вимогою оприлюднити місцезнаходження масових поховань і перетворити їх на національні місця скорботи та пам'яті. точкою останнього відліку для василя симоненка була подія, що сталася влітку 1962 року на залізничному вокзалі в черкасах. між буфетницею тамтешнього ресторану і симоненком випадково спалахнула щонайбанальніша суперечка: за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня відмовилась продати василеві пачку цигарок. той, звичайно, обурився. на шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадали в симоненка документи. не передбачаючи нічого, симоненко пред'явив редакційне посвідчення. а далі далі були побої в районному відділку міліції. побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив симоненка до самої смерті. трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 року — він помирає. після смерті поета видано такі збірки: «земне тяжіння» (1964) (висунута на здобуття премії ім. т. шевченка за 1965), «поезії» (1966), «лебеді материнства» (1981), «поезії» (1985), казки «цар плаксій та лоскотон» (1963), «подорож у країну навпаки» (1964), збірка новел «вино з троянд» (1965), «півні на рушниках» (1992). колись першим слухачем казок був син поета лесик. давно вже виріс олесь, і ось уже нові покоління читачів читають казки симоненка. василя симоненка було посмертно удостоєно національної премії ім. тараса шевченка в 1995 році.

Риси характеру поета — гордий, впевнений у своїх діях і вчинках — стійкий, сміливий, мужній, відданий народові — нещасний, але талановитий — «…божа людина» — «…навесні… оживляв сумну діброву» — не вмів співати — «лиха не боюся» — «завжди вільний» — «я на крилах думки лину» — поважне ставлення до простого люду — на жорстокість відповідає добром — не приваблює золото, лаври цитатна характеристика поета «давня казка» — проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів не позичений, а власний. — хоч не був він теж поганий,— от собі — людина божа! — що не був співцем поет наш, бо зовсім не вмів співати. — і не був поет самотнім,— до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні — слова вислухати. — теє слово всім давало то розвагу, то пораду. — він зо всього був догодний ні голодний, ні холодний. — ей, я лиха не боюся з ним ночую, з ним і днюю… — не турбуйтесь за мене, папе, маю я багатства стільки, що його й на тебе стане! — та й сам я не люблю за панами жарту… — бачиш ти — оця діброва, поле, небо, синє море, то є багатство — панство і розкішне, і просторе при всьому цьому багатстві я щасливий завжди й вільний. — так, я вільний, маю бистрі вільні думи-чарівниці. — все, чого душа запрагне, я створю в одну хвилину, в таємні світи надхмарні я на крилах думки лину. — скрізь гуляю, скрізь буяю, мов той вітер дзвінкий в полі; сам я вільний і ніколи не зламав чужої волі. бертольдо про поета: — що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! — ти своїм віршем чудовим чарував усю громаду. — знаю я сього поета і його величну душу, і тепер йому по-царськи я подякувати мушу. — срібла, золота насиплю я співцеві дорогому! — розливався людський стогін всюди хвилею сумною, і в серденьку у поета озивався він луною… — я його талан співецький так високо поважаю, що співцем моїм придворним я зробить його бажаю. — ви скажіте свому пану, що заплати не бажаю, бо коли я що дарую, то назад не одбираю. — ви скажіть, що я не хочу слави з рук його приймати, бо лихую тільки славу тії руки можуть дати. — золотих не хочу лаврів, з ними щастя не здобуду. як я ними увінчаюсь, то поетом вже не буду. — не поет, хто забуває про страшні народні рани, щоб собі на вільні руки золоті надіть кайдани! — та й темниці буду вільний,— маю думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі. — і мого прудкого слова не затримає темниця, полетить воно по світі, наче тая вільна птиця. — за тюремний спів він мусив головою наложити.

Ху́хи — лісові духи в слов'янській міфології. в уяві слов'янських народів добрі духи, що за своїм зовнішнім виглядом схожі на маленьких пухнастих зв хуха-моховинка це дуже маленька й легенька лісова істота.вона м’яка на дотик,вкрита довгою зеленою вовною,має голі мордочку і лапки.хуха маленька як кошенятко.вона вірна й товариська,якщо у якоїсь тваринки лихо — завжди .ще вона дуже працьовита. хухи мають здібність змінювати забарвлення своєї шерсті в залежності від того місця, де вони перебувають. якщо вони перебувають серед трави, їх шерсть стає зеленою, а серед осіннього листя, піску, чи старої хвої - жовтою, серед весняних кущів глоду - рожевою, біля вересу - ліловою, на снігу - білою, а у воді - прозорою.