Составить гумореску з шкiльного життя

Какойта петросян сказал што в нево штота грязное

Нещодавно я прочитал(-а)повість михайла стельмаха《"гуси-лебеді летять"》.у цій повесті розповідається про хлопчика,який дуже любить читати.але його сім'я не може собі позволити купити йому книжок,у них не має грошей навіть на черевики.тоді він вирішується на кражу у рідної матері заради книжки.він викрав семена тикви у матері й хотівпоменяти їх у дядечка,але коли вони шли з церкви вони побачили небожів його милосердя перемогло і він даа їм семян.він не виміняв книжку із за дядечкиної жадністі,але він не жалкував.прочитав цю повість я зрозуміла,що бідні люди біль добріше за багатих.

на мій погляд, серед найкращих винаходів людства почесне місце займає поезія. вже багато століть люди намагаються прояснити та розкрити феномен поетичного слова. чому вірші здатні надихати людей на боротьбу, підбадьорювати і чарувати? чому поезії можуть зцілювати душу і заспокоювати? як, взагалі, поетам вдається так глибоко проникати у людські душі і так чутливо розуміти людські почуття? як їм вдається так гостро розповідати про ревнощі і ненависть, і так ніжно – про кохання?

й донині немає відповіді на ці питання, донині невідомо, у чому секрет поетичних творів. поезія у всі часи залишалася загадкою і, мабуть тому вона у всі часи так вабила людей. навіть ті, хто категорично заявляють, що не люблять поезію, частіше усього просто не читали поетичних творів талановитих поетів, не важливо – вітчизняних чи зарубіжних. інакше вони б обов’язково знайшли собі авторів по душі.

я вважаю, що мені поталанило, як поталанило і багатьом іншим, адже я добре розумію і люблю поезію. звичайно, не всю, бо бувають і погані вірші, особливо у сучасних поетів. та смаки людей різноманітні і я не беруся стверджувати, що ті вірші, які подобаються мені – це найкраще надбання світової поетичної творчості.

особисто мені ближче чомусь сучасні поети, а не класики. тим більше, що нові поетичні твори завдяки інтернету сьогодні розповсюджуються зі швидкістю блискавки. я досить часто запам’ятовую рядки віршів, які мені подобаються. а ось імена авторів у моїй пам’яті майже не залишаються. як то кажуть, я розумію «поезію серцем», або подобаються мені саме ті вірші, які називаються «поезією серця».

як і будь-який справжній українець, я люблю українську поезію. без сумніву, справжнім генієм української поетичної літератури є великий кобзар тарас григорович шевченко. рівних йому не було, не має, і,мабуть, ніколи не буде. не менш цікава сильна, бунтівна і в той же час ніжна творчість лесі українки. а ось такі красиві рядки: «ще не було епохи для поета, але були поети для епох» написала поетеса ліна костенко.

прекрасною я вважаю і лірику володимира сосюри і максима рильського. а які чудові вірші про кохання можна знайти у павла тичини! читаєш такі твори і відчуваєш, як вони торкають найтонші струни душі. мабуть це і є «поезія серця». адже «поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». це теж слова ліни костенко, і вони повністю спі з моїм сприйманням поезій наших предків і наших сучасників.