Як треба ставитися до символів своєї держави?

Символи держави – це і історія країни, і її сьогодення. вони виражають особливості історичного шляху країни, її відмінності від інших країн. до всіх існуючих символів держави треба ставитися з повагою, шанувати їх як пам'ятки минулого і надбання сучасності.

ответ: У березні цього року Франція офіційно визнала фемінітиви для позначення професій. В Україні фемінітиви не визнані офіційно, але їх використовують здавна. Без вагань говорять «прибиральниця», «санітарка», «куховарка». Якщо ж справа стосується політики чи так званої «солідної» медицини, зазвичай послуговуються такими словами як «політик», «анестезіолог», «хірург». У нашій державі фемінітиви – явище на рівні чогось надмірного, суперечливого, маловартісного. Мовляв, чи варто перейматися ними зараз, коли країна кілька років перебуває у стані неоголошеної війни.

Згадаймо радянські часи, коли жінки не мали права працювати в цілих галузях економіки. Їм було заборонено працювати у металургійній, гірничій, харчовій галузі тощо. Про військову та правоохоронну службу навіть не йшлося – під соусом турботи про жінок, чиє призначення, вважалося, займатися побутом та вихованням дітей, це було під забороною. Два роки тому в нашій державі скасували наказ про заборону понад чотирьохсот професій для жінок. Україна поступово позбувається проявів дискримінації за ознакою статі, жінки мають право працювати там, де бажають. Та чи завжди жінку помітно у професії? В нашій державі руйнують і цей стереотип. Наприклад, минулого року в Україні видали словничок фемінітивів для прес-офіцерів та прес-офіцерок територіальних управлінь. Cловник підготовлено в межах проекту «Посилення здатності жіночих громадських організацій проводити адвокацію та лобіювання впровадження антидискримінаційного підходу в реформу сектору безпеки», який реалізує Громадська організація «Інформаційно-консультативний жіночий центр» за підтримки Фонду Підзвітності Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.

Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, авторка книги «Турбота як робота: материнство у фокусі соціології», вважає, що мова – не засіб спілкування. Вона відображає уявлення про світ, зокрема уявлення про жінок та чоловіків.

Українська мова постійно змінюється, зокрема, за рахунок слів іншомовного походження. Український правопис офіційно не змінювався з 2012 року, і лише минулого року ці зміни почалися. Щоправда, поки що з публічних обговорень проекту нового правопису. Серед іншого, що пропонує проект, – унормування вживання фемінітивів, оскільки вони утворюються за до словотворчих суфіксів. Якщо раніше жіночі відповідники назв професій були малопоширені й стосувалися здебільшого таких професій як «купчиха», «кравчиня», «продавчиня», то з роками все більше поширюються в українській мові. І це, зокрема, часто пов’язано із тим, що раніше більшість професій були можливістю виключно для чоловіків.

Як полтавські медіа використовують фемінітиви

Медіа – рушійна сила, здатна впливати на суспільство, а відтак – зрощувати фемінітиви, популяризувати їх. Часто журналісти відмовляються використовувати у своїй роботі фемінітиви, інші користуються ними вибірково.

– Фемінітивами користуюся, хоча деякі мене дратують, бо немилозвучні. Наприклад, слово «членкиня» не сприйму ніколи, – каже журналістка Світлана Фільчак.

– Майже не користуюсь фемінітивами, буквально лише кілька слів використовую. Це підприємиця й депутатка. Все. Чому? Не знаю, як пояснити. Я навіть не замислювався над цим ніколи. Звик, що пишу так, як навчали у школі, тоді ще не було фемінітивів. А ще мені здається, якщо назву дівчину членкинею, вона образиться.

– Знаю жінок, що обіймають керівні посади й самі після інтерв’ю наполягають не акцентувати увагу під час підпису титру в сюжеті: «Пиши начальник управління...». Думаю, журналістам неважко буде робити правильні відмінки, аби виокремити, що людина, яка обіймає ту чи іншу посаду –жінка, якщоце стане нормою у нашому суспільстві. У своїй роботі інколи підписую посаду,акцентуючи, що це жінка, а інколи –ні. Але роблю це «на автоматі», а не через те, що дискриміную когось, – зауважує журналіст Олександр Назарець.

Объяснение: Фемінітиви – це слова жіночого роду, альтернативні або парні до слів чоловічого роду, що вживаються на позначення професій, посад, видів діяльності, соціального статусу жінок.

по одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». був він син паволоцького попа, по прізвищу чепурного, учився в київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. як же піднялись козаки з гетцу маном остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. сидів він зимовником серед дикого степу на низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремі у тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. і в реєстрах-то, коли хочете знати, не чепурним його записано. не раз дзвонив старий шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові.

 

іванець брюховецький

іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «коханий іванець! іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «держись, юру,— каже, бувало, синові,— держись іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». от юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже іванець, те й свято. мабуть, нечистий напутив його. почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. той і настановив його хорунжим. як же ото юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на запорожжє. а там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «іван мартинович! іван мартинович! » а він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїі так собі його , що зозвали раду, да й бух іванця кошовим. тепер уже він іван мартинович брюховецький. ні на що славне запорожжє, коли такі гетьмани настали!