Микола гоголь - геніальний український письменник, який творив на порубіжжі двох культур. твір на 100 слів

  з самого початку своєї творчості м. м.коцюбинський  вияв­ляв незмінний інтерес і любов до фольклору. "тіні забутих пред­ків" - яскравий зразок плодотворного використання класиком ук­раїнської літературиусної народної творчості.  коцюбинський  зумів відтворити своєрідність народного світогляду, показати образне, глибоко поетичне мислення гуцулів.центральний герой повісті "тіні забутих предків", іван, - людина надзвичайно багата і чиста душею. народився у бідній се­лянській сім'ї, "був дев'ятнадцятою дитиною у гуцульській родині палійчука. двадцятою і останньою була анничка". але з двадцяти вижило лише п'ятеро, бо такі страшні буди умови  життя. з ранньо­го дитинства хлопчик знаходиться в і неповторної природи рідного краю. уся природа здасться іванкові, наче давньому язич­никові, сповненою живої і таємничої сили.з дитячих літ іван батькам добувати кусок хліба. і коли у сутичці з ворожим родом загинув батько івана, в родині настали важкі часи. загніздилось безладдя, спливали єдине, що живило душу і серце, - це кохання до марічки. і хоч їхні родини ворогувати, іванко і марічка покохали одне одного за доброту, щирість, розуміння прекрасного, за душевну красу, і ому нелегко було іванові розлучатись з марсі кою і іти в найми. а коди іван повернувся з полонини, то вже не застав марічки живою: її забрала повінь. він дуже важко переживав смерть коханої. та треба було вести господарство, і врешті-решт він одружився. палагна не стала другою любов'ю. щастя не було, і палагна зрадила івана. сум за марічкою переміг біль зради, іван загинув.для розкриття щирого кохання івана з марічкою коцюбинсь­кий використав коломийки - один з найпоширеніших усних пое­тичних жанрів гуцульщини. іван і марічка не лише люблять по­співати, вони самі творять пісні. у час зустрічей з марічкою з іванової мережаної дудки "з гори на гору, з поточка на поточок пурхала коломийка, така легенька, прозора, що чуєш, як од неї за плечима тріпають "ой прибігла з полонинибілая овечка –люблю тебе, файна любко,та й твої роль письменник відвів у своїй повісті народній де­монології. реальні картини в творі часто переплітаються з народ­ною фантастикою.у " і тінях забутих предків" гуцули все своє життя борсаються в сітях, закинутих "вищими силами", земними і неземними богами.іван марив марічкою, і нявка лише прискорила його смерть, та ще й дала краплю радості за прийняті зло перемагає, але своєю смертю іван тільки утверджує думку про невмирущість справж­нього кохання.заключна сцена відіграє в повісті велику ідейно-художню функцію. нею в дусі народної творчості оптимістично закінчуєть­ся сумна розповідь про головного героя хвору, утверджується тріумф життя над смертю.михайло  коцюбинський  створив геніальну повість, яка вчить людей найскладнішій науці - життю за законами краси, вірності, духовності. і це його вчення не застаріє ніколи, бо проблеми, пору­шенні письменником, вічні.

    «вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що юрко стріне привітно, а ві»      «а вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. її засмучувало й те, що юрко нічого не зловив. якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».      «вона з першого ж дня прив'язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».      « бо вони повмирають без води».      «у її вухах стояв отой каччин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».      «вона хотіла податися разом із юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. коли вона була з юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».      «спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. притулялася до берези, що росла в їхньому подвір'ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».      «дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли . тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за »      «спускала на воду й благала душею й очима».      «вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони — пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».      «і вона й справді появилась. стала біля своєї хати й дивилась, як вони сі у машину. їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».