Наталка, петро, микола - вони втілюють такі чесноти із наталки-полтавки

«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:

Дай мені любові,

дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе..

Не шкодуй добра мені, людині,

Щастя не жалій моїм літам.

Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання.  Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув  на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…

Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде.  Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.

Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину,  народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет,  прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!

Объяснение:

Жар-птиця у слов’ян – посланниця сварога, денного світла, весняного розквіту природи. вона зображається магічним знаком – свастикою. її ім’я пов’язане з жаром – розпеченим у печі вугіллям, а також літньою спекою. нашій жар-птиці тотожна гаруда – чарівна птиця давньоіндійської міфології, що має чудові золоті крила, а також чеський і словацький птак-огнівак, германський der goldene vogel, назви яких вказують на зв’язок з небесним вогнем, золотим світлом. цей образ походить із найдавніших священних текстів рігведи, де сам бог агні уподібнюється швидкому, золотокрилому птаху або могутньому соколу, що символізує небесний вогонь (блискавку), викрадену і передану людям. жар-птиця живе у золотій клітці, що висить на чарівному дереві в райському саду, споживає золоті яблука, які вічну молодість, красу і безсмертя. коли вона співає, з її дзьоба сиплються коштовні перлини – образ оживляючих крапель дощу. навіть одне перо з хвоста жар-птиці вночі освітлює увесь сад. у греків до жар-птиці подібний птах фенікс, схожий на орла з червоно-золотим пір’ям, який вилітає у призначений час зі святилища геліоса (бога сонця) і, співаючи похоронну пісню, вмирає, спалюючи сам себе, щоб знову воскреснути зі свого попелу. так, міф розповідає про вмирання природи взимку і воскресіння її навесні. про спочинок сонця увечері і пробудження його на світанку.