Продовження оповідання "лось" -євген гуцало

Хлопці пішли,але вони довго згадували лося.їм не вірилося,що він помер.лось все лежав нерухомо.дядько шпичак скосо поглядав на лося.раптом лось встав і побіг до заповідника.але сил залишилося        

Пісня є український народ протягом усієї історії його існування. у часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня людям. у ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. у радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. пісня в праці та в дорозі. мабуть, така співуча в нас українська душа.є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. у ній розповідається про те, що господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. та пісня, пообіцяв господь, людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.в українських народних піснях живе вся історія нашого буття. у них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. вони нікого не залишають байдужими. незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. у наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. от як пише про те і. драч: а пісня - це душа. з усіх потреб потреба.лиш пісня в серці ширить межі неба.  на крилах сонце сяйво їй лиша —чим глибше пісня, тим ясніш душа.  народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.

Половецькому юнакові про рідну землю нагадало чарівне степове євшан-зілля. українці, які не зі своєї волі ставали вигнанцями, розлучалися з рідною землею, брали з собою у далеку, часто важку дорогу те, що могло нагадувати про батьківський край: вишивані рушники і сорочки, насіння чорнобривців та інших квітів.узявши за сюжетну основу легенду з галицько-волинського літопису про те, як князь володимир мономах під час походу взяв у полон сина половецького хана, м. вороний створив цілком оригінальний художній твір. володимир мономах залишив хлопця на чужині, в києві. за гарну вроду хлопця оточили розкошами й увагою, тому він швидко забув рідний край і батька. але старий хан журився й плакав за своєю дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до києва гудця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля. але умовляння не діють, навіть пісні (ані про волю половецьку, ані материна колискова! ) не справляють враження на сина половецького хана.