Дпа як ти розумієш вислів не хлопець-а золото

Не хлопець,а золото-це дуже розумна,ввічлива,добра,красива та мужня.всі можуть порівнювати її з іншою людиною і говорити цю фразу.вона використовується для похвали за якусь хорошу справу.

William shakespeare[1]   (eng.  william shakespeare   /ˈʃeɪkspɪə/[2] , the exact date of birth is unknown  baptized  april 26,  1564 ,  stratford-upon-avon   —  april 23   (may 3 )  1616,stratford-upon-avon ) is an english  playwright  of elizabethan   era. one of the most famous playwrights in the world, the author of at least 17 comedies, 10 chronicles, 11 tragedies, 5 poems and a cycle of 154 sonnets. shakespeare considered the greatest english playwright of all time. he is considered  a national hero   and one of the symbols  of england .

-психологізм у змалюванні персонажів. («…хотів посміхнутись і не міг: вона довго дивилась на мене, видно, думала, а коли її око впало на моє дране коліно, …соромливо засміялась, тільки губи якось по-дитячому затремтіли, на колосок покотилася непомітно сльоза… сині очі питали мене: “хіба ти, корнію, забув ясла коло чорного вола ”». автор передає душевний стан героя, коли той раптом зустрів своє перше кохання, тепер уже далеку й недосяжну жінку, жінку, яка ще й досі його кохає, живучи з нелюбом.) - прагнення охопити найтонші зміни в настроях, миттєві враження. («лягаю… “японка” косо дивиться на дорогу, мої нерви приймають пісні поля і, здається, починають підспівувати самі; десь над ухом б’ється крильцями джміль, гуде, розсотує нерви, і мені до болю хочеться піймати його і задавить…» герой у великому напруженні, адже дорогою хтось наближається; хоч він і звик до небезпеки, сприймає «пісні поля», одноманітний звук джмеля його дратує так, що хочеться скочити, знайти і задавити його…, щоб хоч якось розрядити напруження.) -особливий лаконізм прози. («— в жита! — треба рушать! » «…оглянув свою “японочку” — засунув її за пасок штанів, картуз — на очі, а стежкою чорногуза — в жита».) - ритмічність. («…одкрасувались — наливаються, через тиждень-другий — копи, а зараз догоряють; у мене почали дзвонити коси, серпи, а важкий колос схилявся до землі».) -багатство відтінків у змалюванні дійсності. (стосунки корнія й уляни: «покотилась непомітно сльоза», «які вороги ми… ні, корнію, нам не так треба! », «хай хоч один день буде наш! », «то, корнію, зуби чортові, а не дзюби! », «…а то ж нікуди не пускає…», «боязко, з тихою журбою, нагадувала», «перекривила», «тихо поцілувала», «повела бровою і засміялась».) - збільшена увага до кольорів і звуків, яскравих деталей. (очі сині-сині, мов льон; божа коровка; шептали колоски; «я співать хочу…».) - уникнення соціальних проблем. (ми не знаємо нічого конкретного про героя: ні його переконань, ні причини дезертирства; є лише окремі натяки. герой просто хоче жити, радіти сонцю, любити, і за це платить злигоднями й небезпекою дезертирського життя.)