Осіння пора! як заворожує вона своєю красою. але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс. чудово, неначе в казці! все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. з дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. а вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця. де-не-де з-під опалого листя маленькі боровички, лисички, підберезовики. а високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі. як добре! як гарно навкруги ! дякую тобі осінь за таку чарівну !
Alekseevich_Elena
07.08.2021
"до писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу". " була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім. "