Цитатна характеристика сулеймана (володаря трьох частин світу) з твору осипа назарука "роксоляна"

Цитатна характеристика героя.  - «султан сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших! »  - «предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. а султан сулейман уродився в першім році десятого століття геджри».  - «вічно жити не буде й він. але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час».  - «десятий султан османів умре на львинім столі сидячи. а що він у хвилі смерті своєї буде всіма ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. і ніхто не відважиться наближитися до великого халіфа. а він нікого не закличе, бо буде неживий. і так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на яких великий султан опирати буде обі руки свої. тоді разом з патиком упаде труп великого володаря. і смерть його стане відома всім».  - «ідник седіма грізного, десятого султана османів, найгрізнішого ворога християн».  - « син і правний наслідник селіма грізного,— сулейман величавий,— пан царгорода і єрусалима, смирни і і сім сот міст багатих сходу і заходу, десятий і найбільший падишах османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п’ятьох морів і гір , кавказу й лівану і чудних рожевих долин здовж маріци, і страшних шляхів на степах україни, могутній сторож святих міст в пустині мекки і медини і гробу пророка, пострах всіх християнських народів європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим дунаєм, над дніпром широким, над євфратом і тигром, над синім і білим ні»  - «він був прекрасно одягнений,— стрункий і високий. мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя, лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. спокій і розум блистіли з карих очей його».  - «був у найвищій мірі здивований і — роззброєний. тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування»  - «молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. він дуже здивувався, що трут, одна з його служниць,— ба, невольниця! — може мати такі »  - «на нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хворий».  - «і перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її бог всемогучий».  - « ще не зустрічав такої гордої дівчини ні жінки. ніколи! »  - «падишах сулейман біг за нею, як біжиться за долею, за щастям: всім серцем своїм і всею вірою».  - «настя: “— а сулейман? цікаво, яка його душа — там — у самім нутрі? ”».  - «настя: “— ти володар великої держави, а я никла кві таких, як я, багато, таких, як ти, ”».  - «настя: “знала, що режим у гаремах був суворий, але не сподівалася аж такої страшної кари за свою образу. очевидно, султан мусів уже заявити суддям, що її обида — се обида його і його дому”».  - «о, хуррем! коли не зломлю страхом сеї ненависті, то вона буде вибухати проти тебе що раз, то грізніше. се, що вони зробили тепер, тільки початок вибухів. я знаю своїх людей! ».  - «перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не стрічав».

Дорогий Остап!

Ти знаєш, що таке кохання, що таке свобода? Ймовірно, що ти як ніхто це знаєш, бо дуже кохал свою Соломяю, але для пана, як і інші його кріпаки, ви були лише живим товаром. Остап я вважаю що ти був щасливим навіть у цьому положенні, бо Соломія настільки тебе кохала, що не вважала свого життя без тебе. Нажаль що спроба визволення тебе, закінчилася загибеллю Івана і Соломії.

Ти втратил Соломію, це дуже сумна подія, та я вважаю що ти втратил половину своєї душі. Тому твоє життя після цього стало неповним і втратило усякий сенс. Але твоя доля та твоеї коханої вражає мене великою трагічністю і надзвичайною душевною силою. Ти усе своє життя мріяв про свободу, яку у наш час ми іноді не ценуємо.

Соломію ж велике кохання покликало йти за тобою у пошуках свободи. Її не спинили ні труднощі, ні небезпека. Дуже прикро, що дівчина загинула, а тебе, замість подружнього щасливого життя з нею, залишилися тільки спогади про кохання.

Я дуже дякую тобі, за силу вашого кохання, за приклад волелюбністі, мужністі українському народу, який не корився панській неволі. Такі приклади життя нам дуже потрібні в сучасному світі.

Остап – главный герой “Дорогой ценой” вобрал в себя все лучшие качества: честь, мужество, отвагу. Остап является олицетворением настоящего мужчину нести ответственность за себя и любимого человека.

Объяснение:

Черты характера Остапа “Дорогою ціною”

а) мужество и бунтарство;

б) ненависть к господам;

в) искренность и доброта;

г) решительность и находчивость;

д к риску;

е) терпимость и свободолюбие;

е) нежность и чуткость в отношении к Соломии;

ж) верность в любви;

с) трудолюбие, любовь к земле;

и) оптимистичность, жизнелюбие.

Характеристика Остапа “Дорогою ціною”

Остап Мандрика — герой рассказа Н. Коцюбинского «Дорогой ценой» — воспитывался на героических традициях предков. С детства он заслушивался рассказами столетнего деда, который «ходил в Сечь, а потом резал господ в Умани» (во время Колиивщины). Эти волшебные слова разжигали кровь у парня, будили и его воображении картины вольной жизни.

«Те былицы-сказки про Сечь, казачество, о борьбе с господами за свободу, которых Остап слушал затаив дух и не сводя розжеврілого глаза с дедовых уст, будили в детской голове причудливые мечты, вояцкий пыл».

Выросши, Остап увидел, что господа превратили народ в скот, построили свое благополучие на нищете и горе крепостных. Смелый и свободолюбивый юноша призывает крестьян «высунуть шею из панского ига». За это господин называл его бунтарем, гайдамакой, хвалился с живого шкуру содрать, отдать в рекруты.

Он не раз призывал к борьбе с господами других крестьян, напоминая, что не так давно те времена, когда украинцы боролись за свои права: «Не так мне страшно ляха, как злость берет на наших людей: воткнул вич шею в ярмо да и безразлично ему, тянет, хоть ты что...» Однако его идеи не нашли отклика, но врага в лице господина он таки нашел.

Он призывает крестьян «Высунуть шею из панского ига». За такую свавільну нрав, господин решил отдать Остапа в рекруты, разлучив его с любимой Соломией, которую тем временем насильно выдал замуж. Так крепостное жизни противоречило жизненным принципам свободолюбивого Остапа, поэтому он решил сбежать: «жив буду, землю оратиму, рыболовством буду жить... все же лучше на свободе, чем под господином».

Остап решил покинуть родной край и бежать на свободные земли по ту сторону Дуная, где когда-то поселились запорожские казаки после разрушения царскими войсками Сечи. Герою был знаком на родной земле «каждый кустик, бугорок, долинка, каждая тропинка — все это было ему знакомо, говорило его». Ему жаль было оставлять старика, хилого старичка, тяжело было расставаться с любимым Соломией, покидать, может, навеки родное село. Но неукротимое стремление к свободе побеждало эти чувства.

Герой не в охотку сбежал из Украины. Судьба выгнала его на чужбину. Именно об этом свидетельствует его настроение, когда он оказался за Дунаем, ему «сделалось весело и легко». И хоть и вырвался от господина Остап, но еще много невзгод пришлось ему испытать в поисках свободы.

При первой попытке переправиться через Дунай Остапу и Саломеи не повезло: они едва не попали в руки сторожевых казаков. Преодолевая огромные трудности, нечеловеческую усталость, они наконец с Акима мельника переправились через Дунай. «Хоть ты запалася, треклята страна, с твоими порядками!» — крикнул Остап, очутившись на чужом берегу. И будто в ответ на это с другого берега раздался в темноте выстрел и тяжело ранил Остапа. Герой не боится смерти, он хочет жить, потому что «мир такой красивый», потому что ему хочется «взглянуть на солнце, увидеть мир божий, людей, обнять Саломею». Он проявляет огромную силу в борьбе за жизнь — больной ползет, ищет выхода из плавней. Отважным и смелым проявил себя Остап и в схватке с турецкими солдатами: безоружный, больной и обессиленный, он борется с тремя вооруженными турками, чтобы не оказаться снова в неволе. Трогает и Остапа верность в любви. Особенно глубокое сожаление вызывает уже старый одинокий Остап, что вслушивается в разговор ветра, в «тихий, еле слышный, словно со дна Дуная», зов Саломеи. С Остапових уст слышим волнующее повествование о судьбе крестьян-беглецов.

Внешний вид (портрет) Остапа меняется в зависимости от условий и возраста. В начале это стройный и крепкий парень, с черными глазами, орлиным носом и темным молодым усом на загорелом лице. Когда Остап был ранен, «его молодое лицо словно прив'яло, на уста упала смага». В конце произведения мы видим героя седым дедом. У него косматые брови и «мутные глаза», что смотрят в пространство, а улыбка «раздвигает морщины».

Мужество, отвага, свободолюбие, готовность к борьбе, нежность в отношении к Соломии, верность в любви, любовь к жизни и родному краю — таковы основные черты Остапа.

Мужество не покидает его никогда: ни тогда, когда он призывает народ свергнуть панское ярмо, ни тогда, когда он решается на тяжелую и рискованную побег, ни тогда, когда ему тяжело раненному, изнемогшего приходится лицом к лицу встретиться с голодным волком, ни тогда, когда он вступает в неравную борьбу с турецкой стражей.