Чому леся українка обрала такий псевдоним

Тому що це гарне iм'я а поети завжди обирають гарнi iм'я.

Вона любила свою батькiвщину

Яславлю життя людей,   що   дiють   навколо   мене,   —   так   писав   у своïх записних книжках   о.довженко.   цей   вислiв   великого   майстра слова, всiєï укр. культури, безперечно,   можна   вважати   його творчим i життєвим кредо. вiн належить до тих   укр.   письменникiв, чия   творча   манера   органiчно   поєднала   досягнення   реалiзму   та романтизму. що б не робив довженко митець: знiмав кiно, писав пєси чи сценарiï, створював генiальнi кiноповiстi чи   розмiрковував   над тисячами питань у своєму щоденнику   завжди   вiн   залишався   митцем глибоко народним, закорiненим у рiдну земля,   закоханим   у   ïï людей i природу. назавжди в його   памятi   залишились   казковi   сiножатi, перший дзвiн коси, медовий запах трав i люди, серед   яких   народився,   з якими рiс, якi на життєвому шляху. мабуть, з дитячих лiт мрiяв розповiсти про це, виношував задум довгими роками i втiлив його на сторiнках кiноповiстi з. д. (1954 — 1955). цей твiр довженка цiкавий не лише як власне художнiй, але й як розповiдь про народження митця. це лiрична оповiдь   мудрого   фiлософа,   полумяного патрiота,   генiального   художника   слова.   тонко   вiдчував   вiн   красу людськоï душi i красу природи, вважав, що без   гарячоï   любовi до неï людина не може бути людиною творцем. тому вже на схилi життя захоплено i з синiвською вдячнiстю звертається   довженко   до   рiки свого дитинства десни. колись вона назавжди зачарувала   малого   сашка   i лишилася для нього зачарованою на все   життя.   образ   рiки   постає перед читачем з перших рядкiв повiстi, власне, з ïï   назви,   i проходить лейтмотивом через увесь твiр. у ньому сконденсованi для автора краса, болi i радощi народу, його рiдного придеснянського села. це образ символ великоï i малоï батькiвщини,   вiн   є   головним   в образнiй системi   твору.   довженко   використав   традицiйний   фольклорний образ рiчки, що символiзує   рiку   життя,   яка   тече   то   швидко   i бурхливо, то повiльно   i   розлого.

Красиві слова і красиве ділосеред поля стоїть маленька хатинка . її побудували , щоб у негоду люди моглисховатися й пересидіти в теплі .одного разу серед літнього дня захмарило , пішов дощ . а в лісі в цей час булотроє хлопців . вони сховалися в хатинці й дивилися , як з неба ллє , немов з відра .коли це бачать : до хатини біжить ще один хлопчик . незнайомий . мабуть , зіншого села .одежа на ньому була мокра , як хлющ . він тремтів від холоду .і ось перший із тих хлопців , що сиділи в усьому сухому , сказав : - як же ти змок на дощі ! мені жаль тебе …другий теж промовив красиві й жалісливі слова : - як страшно опинитися в зливу сере5д поля . і я співчуваю тобі …а третій не сказав ні слова . він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змокломухлопчикові . той скинув сорочку й одягнув суху . гарні не красиві слова . гарні – красиві діла