Що я найбільше ціную і що зневажаю в роксоляні

Найбільш ціною те,що роксоляна надзвичайно розумна.вона знала кілька мов і завдяки цьому могла вільно спілкуватися з послами інших держав,листувалася з правителями польщі,венеції та персії.роксоляна давала слушні й мудрі поради самому султанові,це жінка,яка була світською людиною.так мало того що вона не тільки не закривала свого обличя,як це було прийнято у мусульманок,а й навіть дозволяла малювати свої портрети відомим у той час художникам.також роксоляна займаласябудівництвом споруд і одогонів,брала участь у воєнних походах на рівні чоловіків(була присутня  під час облоги турками   родосу,білгорода,відня) і разом із сулейманом правила османською імперією.цим вчинками вона показує себе з хороброго боку,це мені й найбільше .авже ж роксоляна не могла не мати негативних рис,тим більше в такі жорстокі часи й у такій швидкій на розправу державі,як туреччина,але всі її вчинки були рішучими,і оцинювалися як найвище,тому що не ккожна жінка була спроможна на таке.незнаю,я написала ось такий твір,та отримала 11,можливо щось із цього тобі і знадобиться: )а,і якщо є помилки,то вибачай)

Роздуми Шевченка про власну долю та долю України

в поезії "Мені однаково, чи буду..."

Чим уважніше вчитуєшся у Шевченкову поезію "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше вимальовується перед нами постать поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дозволила йому простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки початок поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави:

...Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, ї в огні

Її, окраденую, збудять...

Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається:

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині —

Однаковісінько мені.

Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: "Мені однаково, чи буду // Я жить в Україні, чи ні". Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі — "На нашій — не своїй землі". Та перед цими рядками є й інші: "На нашій славній Україні". З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все-таки, "не своя", бо невільна, сама собі не належить. Гадаю, саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але нараз відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й "малого сліду".

Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що "малого сліду не покину" на Україні і що його "не пом'яне батько з сином". Навіщо ця "маска" ліричного героя, який робить заяви, що можуть викликати у читача підозру щодо його щирості?

На це питання я знайшов відповідь тільки тоді, коли зрозумів, що ці запевняння поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть, — все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п'яти рядків:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую збудять...

Ох, не однаково мені.

У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і яка стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість розбудженої в огні революційних перетворень України, окраденість у час її оновлення та відродження. Тому я з повним правом вважаю поезію "Мені однаково, чи буду..." зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.

1. На Кам’яному острові

2. Швайка говорить, що на Воронівку напали татари

3. Хлопці залишаються самі на острові з Барвінком

4. На острів припливають два човна з трьома людьми, один з них - Тишкевич  

5. Хлопці беруть Тишкевича у полон

6. Козаки повернулися й Тишкевич втік

7. Швайка наказав всім забиратися на Зміїний острів і погнався за Тишкевичем

8. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Кам'яному острові  

9. Санько ворожить та хлопців не помічають

10. Швайко і хлопці ідуть степом та зустрічають пастуха Рашита

11. Швайко і хлопці в гостях у Вирвизуба

12. Пригоди Демка-Дурної Сили

13. Дід Кудьма вирішив, що Грицик залишиться зі Швайкою, а Санько буде з ним

14. Суд у плавнях: Грек дарує Демкові життя

15. Козацькі розмови на березі річки