Хронологічна таблиця андрія малишко

14 листопада 1912народився в обухові (нині місто київської області) в сім'ї шевця.старший брат андрія — петро малишко — став своєрідним народним бандитом — робін гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року петра малишка спіймали, відвезли до києва, де засудили до страти. мати андрія й петра зверталася з проханням про помилування до голови вуцвк григорія петровського, але безрезультатно. пізніше андрій малишко сказав про брата: «якби я писав вірші так, як петро — ціни б мені не було! »1930закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті київського інституту народної освіти. андрій малишко надрукував перші вірші в журналах «молодий більшовик» та «глобус».1932закінчив інститут, учителював в овручі.1934–1935служив у червоній армії.1935після демобілізації переїхав до харкова і працював журналістом у газеті «комсомолець україни», в «літературній газеті» та в журналі «молодий більшовик».1936збірка «батьківщина»1938«лірика», «з книги життя»1939«народження синів»1940«листи червоноармійця опанаса байди», «березень», «зоревідні», «жайворонки»,поеми «трипілля», «ярина», «кармалюк», «дума про козака данила».1941 — 1944поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист.1941«до бою вставайте! »1942«україно моя! », «понад »1943«слово о полку», «битва»1944«полонянка»1944–1947після війни працював відповідальним редактором журналу «дніпро». депутат верховної ради урср 3-го та 4-го скликань. був членом вкп (б) (від 1943 року).1946«ярославна»1947поема «прометей».отримав сталінську премію.1950з'явилась збірка «за синім морем», написана після відвідин поетом канади та сша разом з групою діячів культури.1951сталінська премія за збірку «за синім морем».1956«що записано мною»1959«серце моєї матері»1960«полудень віку».голова правління українського громадського відділення агентства преси «новини».мешкав у києві в будинку письменників роліті по вулиці б. хмельницького1961«листи на світанні»1962«прозорість»1964«дорога під яворами». шевченківська премія за збірку «далекі орбіти».1966«рута»1968«синій літопис»1970«серпень душі моєї»1969державна премія срср за збірку «дорога під яворами».17 лютого 1970помер. похований в києві на байковому кладовищі.

Повість Гр. Тютюнника "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.

Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.

Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.

На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.

Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.

Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..."

...Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, що й дорослим інколи було не до снаги.

Відповідь:

Пояснення:

Коли я читав повість Григора Тютюнника "Климко", я був дуже вражений сміливістю та кмітливістю головного героя. Хлопчик Климко жив у страшні часи війни. На його долю випало дуже багато труднощів, але він як міг долав їх та допомагав іншим. Він подолав сотні кілометрів, коли пішов за сіллю, бо її можна було вименяти на харчі і врятувати друга і вчительку з немовлям від голодної смерті. Климко постійно ризикував своїм життям, але все одно робив усе, щоб до людям. Мені дуже шкода, що у кінці повісті Климко загинув.