Іть знайти багато віршів володимира вихруща завтра здавати один вірш

Хоч сторона моя багата,красива квітами й людьми,найкраща в світі — рідна хатапід ясеновими крильми.у ній тепло, і очі мами,і доброта її руки,а над смутними образамигорять барвисті рушники.тут батьків труд і труд матусі,поліття чесне, не рясне,а хліб ій на обрусі —неначе сонце весняне.йдемо додолу, як на свято,любуємося ворітьми: найкраща в світі рідна хатапід ясеновими вітер накличе щедротної зливи яка із гілля пообтрушує цвіт моє відгукнеться кохання щасливе  і випурхне із-під зарошених віт.  а білі черемхи мов долі дівочі  стоять серед гаю в обіймах весни над ними блакитність і зоряні ночі і мрії казкові забілені в сни.   білі черемхи ранкові сувої роси вишиванка на тім полотні що мати наткала із пряжі нової  й пошила сорочку на щастя мені

Вітер накличе щедротної зливи яка із гілля пообтрушує цвіт моє відгукнеться кохання щасливе і випурхне із-під зарошених віт. приспів: а білі черемхи мов долі дівочі стоять серед гаю в обіймах весни над ними блакитність і зоряні ночі і мрії казкові забілені в сни. білі черемхи ранкові сувої роси вишиванка на тім полотні що мати наткала із пряжі нової й пошила сорочку на щастя мені   де б не був, в якім краю - маю доленьку свою. солов'їв плекав для неї в молодім гаю. доле, доленько моя, осідлай мені коня, я до милої поїду | через гори навмання. | (2) чорні вуса підкручу, буйний вітер приручу, через гори, через доли вільним птахом полечу. доле, доленько моя, осідлай мені коня, я до милої поїду | без дороги навмання. | (2) де б не був, в якім краю - маю зіроньку свою. солов'їв плекав для неї в молодім гаю. доле, доленько моя, осідлай мені коня, я до милої поїду | через гори навмання.   п'є моє коріння сік землі, день лежить на білому крилі, подих вітру схилює жита, пролітають стомлені лі з роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти, без стремління човен не пливе, без коріння сохне все живе. з нами линуть у добрі і у журбі материнські очі голубі. чарівлива пісня живить нас і сумління сповідає час. з роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти, без стремління човен не пливе, без коріння сохне все живе. є в моїх садах мале село, є криниця, чисте джерело, а коли вертаюсь я з доріг, я цілую батьківський поріг. з роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти, без стремління човен не пливе, без коріння сохне все живе.

Захар беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор. «…се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. …сад, пасіка й ліки — се була його робота». риси характеру захара беркута   добрий і волелюбний;   відвертий і чесний;   працьовитий;   розсудливий і мужній;   витриманий. найповніше розкривається характер захара беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. саме він складає план знищення монголів, на його заклик приходять на тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. і в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів. ним керують у першу чергу громадські інтереси. почуття громадського обов’язку, яке тісно зв’язане з глибоким патріотизмом, у захара беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. усією силою своєї душі він любить сина, але коли тугар вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого максима і частина тухольців просить захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів — верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі»,— каже захар беркут, затамовуючи біль у душі. він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. і його відповідь посланцеві бурунди звучить твердо і переконливо: «або ми всі погинемо, або ви всі — іншого вибору нема

Дещо запізнілим відлунням стала, зокрема, розширена інформація про конференцію в міській газеті "гомін волі" від 11 січня 2005 р. заступника директора стрийського краєзнавчого музею "верховина" зеновії ханас під заголовком "автором слів стрілецького гімну є григорій трух з гірного". мене заінтригували такі рядки з публікації: "науковий працівник музею романа савчин виступила з дослідженням "стрілецьке мистецтво і стрийщина". найцікавішим моментом роботи стала розповідь про історію пісні "ой у лузі червона калина". мало кому відомо, що автором слів стрілецького гімну є січовий стрілець григорій трух, родом з гірного (село поблизу стрия на шляху до сколього. – р.п.)".