Акровірш на тему вірш або поезія нид

доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва - в наш час ці слова стали майже анахронізмами. існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася людиною. яскравим прикладом цьому може послужити климко, головний герой однойменної повісті григора тютюнника.хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька кирила, який любив його і як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). напевне, саме любов і виховання дядька витворили з климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.але у чому ж виявляється та безмежна любов климка до людей? після смерті дядька його запрошували до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. хлопець пішов по сіль у славянськ з донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, - на молочко для маленької донечки своєї вчительки.тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? або потім, у славянську, що заважало йому залишитись у тітки марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? і не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. і тому хлопець навіть не дочекався повного одужання - вирушив у дорогу.і останній момент, коли климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. і в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей - вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність - це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.

весенняя погода обманчива: солнце уже ликующе сияет, готовясь вот-вот запылать в полную силу, а ветер еще пронзительно свеж. ледяным наждаком он обжигает щеки, кисти рук, щиплет за пос, запускает невесомые ладошки под одежду. и все-таки весна грядет, и весь мир уже чувствует неминуемое ее приближение: звенят валдайскими колокольчиками трели жаворонков, а из земли пробиваются еще робкие, крошечные, редкие листочки клевера и полевой герани. спешат жить и цвести, хотя и не пришло еще их время. не угадаешь, что будет завтра: то ли потеплеет вдруг так, что поневоле захочется, скинув обувь, пробежаться по нагретому солнцем асфальту босиком, то ли завьюжит снова, заметет дорожки, на которых еще вчера отпечатались в сырой земле твои неспешные шаги. и все-таки, грядет весна.