Митькозавр з юркивки образ митька і сергія

Образи митька і сергійка – героїв повісті «митькозаври з юрківки» нерозлучні друзі митько і сергійко. хлопчики не дуже успішно закінчилип’ятий клас і перейшли в шостий. на літні канікули вони отримали завданнязібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. у вересні хлопці знайшливдома якийсь гербарій, підписали його і здали. як виявилося, цей альбомстарший брат митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на двадні. був великий скандал, митькові дісталося від брата, а в школі вчителькаще довго згадувала цей випадок.у дружбі двох хлопчиків митько верховодив. це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у  село. митько показав сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і є реалізовувати їх.митько та сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.митько і сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі митька. але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.

2) привабливість теплого надвечір'я мертвіла, опадала, як зжовклий лист під буйним поривом осіннього вітру.червоне сонце опускається в роз'южену куряву, з-за лісу — краєчок грозово-синього хмаристого холоду.   1) ін соромився і, соромився становища робочої худобини, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному степанові        з усього нинішнього життя чи не найважче гнітила його оця табунна, тричі на день подорож до колодязного корита. після водопою на нього надінуть хомута й поведуть на ферму, а може, запряжуть ще й завтра, і позавтра, і кожного дня, до самої смерті.

Воповіданні «лось» письменник розповідає історію про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду й почав тонути. двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня за життя. зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на . брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл. хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із сусіднього заповідника став їх рідний дядько шпичак. коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней. автор завершує оповідання тим, що розгублений шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». але лось так і не ворухнувся. є. гуцало спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу. хоча, що буде далі, здогадатись неважко: хлопці, незважаючи на те, що вбивця — їхній рідний дядько, мабуть, все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. на відміну від хлопців, шпичак (у кінці оповідання) хотів би побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. у невеличкому творі є. гуцало зумів поставити ряд дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. навпаки, люди мають усвідомити, що їх завдання — оберігати та захищати природу, турбуватись про неї, бути милосердним.