Напишіть будь ласка твір на тему "яким я уявляю майбутнє ванюшки" !

Яким я уявляю майбутнє ванюшки (за оповіданням м.о.шолохова «доля людини»)про страхіття другої світової війни можна дізнатися з тих цифр, за якими стоять десятки мільйонів загиблих; можна дізнатися з кадрів кінохроніки воєнних років — побачити перетворені на руїни міста як у країнах, котрі намагалися поневолити фашисти, так і у самій поваленій німеччині. війні присвячено багато художніх фільмів, літературних творів поетів і письменників різних країн.із перших рядків хвилює душу і, здається, залишається з тобою назавжди трагедія російського солдата андрія соколова, про яку розповів письменник михайло шолохов в оповіданні «доля людини». андрій соколов доблесно воював, але були в його ратній справі і поразки. він потрапив у полон, де переніс неймовірні страждання, але випробування долі подолав мужньо.після війни, коли, здавалося, на нього чекало світле життя, нова трагедія звалилася на андрія соколова. він дізнається, що вся його родина загинула. замість родинного будинку — вирва від бомби. але й на цьому випробування солдата не скінчилися. в останній день війни загинув його син. на білому світі він залишився сам як билинка в полі. куди подітися? андрій соколов поїхав в урюпінськ до приятеля. там він працював водієм, і доля послала йому маленький промінь надії на зміни в житті. андрій зустрічає на вулиці хлопчика-сирітку, на вигляд п'яти-шести років: «такий собі маленький обідранець: личко все в кавунячому соку, замурзане, вкрите пилюкою, брудний, нечесаний, а — як зірочки вночі після » зустрілися дві самітності — солдат, що зазнав скорботи, і хлопчик, чиє життя понівечила війна у такому юному віці.хлопчик прихилився до івана. йому , що андрій водить авто. дороги, романтика — все це наповнювало душу дитини радістю. але навколо була розруха, незрозумілим було майбутнє і хлопця, і самого андрія, і сильнішими за будь-які кровні узи були слова андрія соколова, звернуті до ванюшки: «я твій »ось і хотілось би, відштовхуючись від цих слів, уявити майбутнє батька і сина, немов продовжити за письменника історію ванюшиного життя. цю історію неможливо відокремити від долі андрія соколова. звичайно, були певні формальності, і прізвище івана стало соколов. андрій, виховуючи його, прагнув, щоб хлопчик був пристосований до життя. адже війна добре пом'яла солдата, підірвала його здоров'я. з андрієм будь-якої миті могло статися щось лихе, і тому він поспішав навчити дитину різних корисних речей: він навчав іванка грамоти, вміння обслуговувати себе, багато розповідав про техніку і навіть садив його під час рейсу собі на коліна, дозволяв керувати машиною.андрій вчив сина бути мужнім, сильним, не розгублюватися у разі невдач, бути чуйним до чужого болю. саме таким був андрій соколов. а потім іван підростав, була школа, після якої він пішов у армію, і мабуть, став юнак військовим шофером. потім у мирному житті іван соколов також був професійним водієм. він обзавівся власною родиною, і коли народився син, він назвав його андріє мені здається, що тяжка доля івана, як і андрія соколова, невипадково пов'язані з дорогою. дорога стала символом оновлення їхнього життя. горе і втрати залишилися позаду, а попереду чекали зустрічі з добрими людьми. і тільки пам'ять зберігала сумні миті життя обох. а радість — вона була поруч.

у найважчих випробуваннях захар беркут  виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. і сам бере в цьому найактивнішу участь. адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів гірського потоку. надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. як не важко було зробити це, але захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. не згоджується він і на брехню: «беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». у своєму передсмертному слові захар беркут передбачає, що ця біда — не остання. він висловлює надію на кращі часи, коли люди давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.

 

читать полностью:  

давно це було. вісімнадцяте століття. красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі карпатських гір. серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село тухля. мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. саме таким був дев'яностолітній захар беркут. він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя.

але не завжди все відбувається на користь громаді. і ось на тухольщині з'явився боярин тугар вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. громада на чолі з захаром вирішує вигнати боярина із тухольщини. у мудрого беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. до карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети.

неабиякий досвід захара як стратега і тактика приходить на мешканцям села. беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. його хвилює не тільки небезпека, що нависла над тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. саме під умілим керівництвом захара громада діє так розсудливо. йому, беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю.

радісно стає захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. а який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. боєм керував захар. він нічого не боявся. кулі та стріли його не брали. скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. бо керував боєм розумний та досвідчений захар беркут.

захар — люблячий батько. він зумів виховати сина справжнім патріотом. у першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. серед них, так думає захар, і його син максим. тяжко переживає втрату беркут. але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. він вважає, що полон — це ганьба. дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, захар трохи заспокоюється. він готовий пожертвувати сином заради спасіння народу. тому не погоджується обміняти свого сина максима на боярина та бегадира бурунду: "нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". чесність захара беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". честь для захара — це смисл його життя. тому він розуміє дочку боярина вовка мирославу, яка просить його стати їй батьком. свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. тільки така людина, як захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі мирослави.

захар беркут був справжнім патріотом. помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. мені подобаються такі люди, як захар беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. з них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.