Виступ на тему: "пам'ятник улюбленому письменнику"

Япам'ятаю той день, коли мені випала нагода познайомитися з дивовижними історіми івана семеновича нечуя-левицького. уже з перших сторінок його "кайдашевої сім'ї" я зрозумів, що біьш заоплюючих ситуацій та розповідей, мабуть, не зустрічав ніколи. автору вдається на диво вміло передати атмосеру сімейних стосунків звичайних українців. мене одразу підкупила чесність нечуя-левицького. завдяки його відвертих показів недосконалих рис простих людей, до книги з'являеться ще більший інтерес.  знаходиться місце і мріям, адже переносячись до світу безтурботних фантазій, уявляєш себе одним із героєв повісті. а після закінчення подорожі до родини кайдашів, настає час для суму. усі ці "неідеальні" люди швидко стають рідними. але, незважаючи на сум, я люблю такі моменти, тому що, напевно, дізнавшись про подальшу долю кайдашів, інтерес до них був би не таким великим. за всі ті моменти радості та печалі під час знайомства з творами нечуя-левицького, я хотів би поставити йому памйятник на головній вулиці свого міста. але, мабуть, це зовсім не обовйзково, оскільки так ж самі захоплені читачі, як я - уже найкращий спосіб увіковічення. я впевнений, що "памйятник" івану семеновичц буде гордо стояти на цьому світі ще дуже багато тисячоліть та радувати наступні покоління.

У1838 клопотами к. брюллова, в. жуковського, о. венеціанова, м. вієльгорського, є. гребінки, і. сошенка та інших тараса шевченка було викуплено з кріпацтва.  (тоді був такий закон, що кріпакам учитися в академії не можна було, ото ж то вони й почали заходжуватися, щоб викупити шевченка з неволі. карло брюлов намалював портрет жуковського, той портрет пустили на лотарею, — й за гроші з лотареї, за 2500 карбованців, пан енґельгардт згодився пустити шевченка на волю. сталося це 22. квітня 1838. р., коли шевченкові було 24 роки. на пам’ятку про той великий для нього день шевченко присвятив дві поеми своїм добродіям-приятелям: жуковському — «катерину», григоровичеві — «»

За ствердженням більшості критиків, повість Марка Вовчка «Інститутка» стала одним з найкращих творів її ранньої творчості і першою в українській літературі соціально-психологічною повістю, в якій кріпосницькі відносини в Україні зображені у всій їх непривабливості. Сила повісті полягає в тому, що письменниця розглядає життя кріпаків не з вікна дворянського маєтку, хоча вона й була за своїм походженням поміщицею. Марко Вовчок ніби переносить у свої твори найзаповітніші, найпотаємніші болі та думки кріпаків, начебто приникає у селянську душу, ніби входить в народ і зливається з ним.

Повість «Інститутка» — справжній жмуток кріпацької ненависті до панів, до панських знущань, які змушені були зносити селяни. Протягом усього твору відчувається, як назріває протест проти кріпацтва, що був єдиним шляхом до отримання волі. Відчувається рішучість українського народу, зростання його готовності до подолання перешкод, що стояли на шляху до мети.

Кріпаки у повісті зображені безправними, приниженими, змученими важкою працею. Ось тільки один із багатьох штрихів кріпацького життя: «Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної пісні стиха...». А життя кріпаків у маєтку лікаря після приїзду туди інститутки письменниця зображує так: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти, й ті в неї не гуляли». З приїздом господині панська петля на шиях кріпаків затягувалася все тугіше, все більше селяни задихалися, все сильніше вони протестували, все активніше шукали порятунку, а декому вдалося вирватися з цієї петлі, та дуже дорогою ціною.

Всю жорстокість кріпосників відчула на собі і головна героїня повісті Устина. Погрози і знущання інститутки довели Устину до хвороби, але її все одно ганяли на роботу. Але навіть в таких важких умовах дівчина не втратила оптимізму, доброти, моральної стійкості, гідності і волелюбності.

У своїй повісті «Інститутка» Марко Вовчок стверджувала, що головним завданням того часу було визволення селян з кріпацтва. Народ жадав життя без панщини, бажав волі та свободи — така головна думка проходила через весь твір, виражаючи прагнення кріпаків за большой ответ <3