Ця дівчина -не просто так, маруся. це- голос наш. це - пісня . це-душа.

маруся чурай — одна з найбільш загадкових постатей української історії. пісні, які склала дівчина-легенда, ще й досі бринять у пам’яті народу. тому не дивно, що письменниця ліна костенко захотіла відтворити цей образ на сторінках свого роману у віршах, відродити його, підняти із сивого попелу давнини та оживити на мить. або ж на віки. то якою ж є головна героїня у романі «маруся чурай» ліни костенко?

у першому розділі ми бачимо горду дівчину, яка має почуття гідності, характер та честь якої не зламати зовнішнім обставинам. хоч як намагається бобренчиха видушити з марусі бодай одну сльозину, все ж чураївна стоїть непорушно. вона не хотіла, аби юрма дізналася про її душевні переживання. ніколи б ця горда дівчина не виказала свої почуття, не хотіла вона й приймати від сторонніх.

немає ніяких сумнівів, що маруся була напрочуд обдарованою. її талант — складати та співати пісні — навіть допоміг їй зберегти життя. усю душу, всі старання вкладала дівчина у свої твори. тому вона і є справжнім митцем, непересічною особистістю.

звичайно ж маруся була ще й сильною та сміливою, як і її батько гордій чурай. це видно з того, що головна героїня не боїться глянути у вічі смерті, свій вирок вона приймає із холодним спокоєм. сидячи в темниці перед стратою, дівчина сподівається на скору зустріч із богом. у цьому й виявляється її хоробрість та непохитність духу.

ще однією характерною рисою чураївни було те, що вона поважала своїх батьків, була люблячою дочкою. вона захоплювалася тим, як її батько й мати кохали одне одного, та мріяла, щоб їй доля послала таку ж любов. маруся переживала за те, як матір прийме звістку про смерть доньки. про долю неньки дівчина клопоталася більше, ніж про свою власну. поважала героїня й свого батька. адже при кожній нагоді вона найтеплішими словами згадувала славного воїна, його подвиги та чесноти.

тільки от у коханні маруся не була щасливою. вона мріяла про стосунки, як у її батьків, тому й намагалася знайти схожі риси характеру між грицем та її батьком. але марно: їхні стосунки не призвели до взаємного щастя, адже григорій був зовсім іншою людиною, він не підходив марусі. до того ж бобренчиха не могла змиритися з тим фактом, що головна героїня була розумною. а такої невістки жінка не хотіла. дівчина вимріяла своє кохання, яке розбилося вщент об реальність. адже парубок, в якого вона була закохана, обрав іншу.

але іноді бобрекно повертався до марусі, а та приймала його. із цього можна зробити висновок про те, що дівчина здатна була до самопожертви заради кохання. вона завжди була готова зрозуміти хлопця.

також ми бачимо, що маруся чурай була чутлива до краси. під час подорожі до києва дівчина із захопленням спостерігала пейзажі рідної землі. їй все здавалося дивом, краса природи надихала її, розвіювала тугу героїні.

таким чином, маруся чурай в однойменному історичному романі у віршах ліни костенко постає перед читачами гордою, незалежною, сміливою дівчиною. яка до того ж уміла кохати по-справжньому, була дуже гарною та талановитою, а також чутливою до краси.

українська мова є національною мовою українського народу, дуржавною мовою україни. це одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу, яка вдоскналювалася зусиллями багатьох поколінь віків.

мова-це душа народу. у ній, як у дзеркалі, відбивається увесь його духовний світ, багата героїчна історія, мудрість, досвід, одвічній мрії і сподівання, краса душі і характер українців.

українська мова об"єднує наших сучасників і попередні покоління у велику родину - український народ. тому українська мова є рідною для кожного українця. 

престиж мови полягає у її надзвичайній мелодійності і ніжності, її синтаксичне багатство і гнучкість, значні внутрішні словотворні можливості були тими показниками, завдяки яким 1934 року в парижі на всесвітньому конкурсі мов українська посіла третє місце(після французької і перської).

 

_

?

цитатна характеристика:

• « б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаї»;

• «ох, земелько, свята земелько — божа ти донечко! як радісно тебе загрібати докупи, в одні приобрітав би тебе без ліку. легко по своїй власній землі ходить. глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші»;

• «ід боком живе панок смоквинов, мотається туди й сюди, за-ложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть ай, кусочок же! двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»;

• «скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. це не по-божому і не по-хазяйськи»;

• «я не буду панувати, ні! як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;

• «ох, земелько, свята земелько — божа ти донечко! як радісно тебе загрібати докупи, в одні приобрітав би тебе без ліку! »;

• «їдеш день — чия земля? калитчина! їдеш два — чия земля? ка-литчина! їдеш три — чия земля? диханіє спирає

• «застав його  (романа)  коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться»;

• «обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»;

• « і в свого, і в чужого»;

• «лупи та дай»;

• «ітники та собаки надворі повинні буть»;

• «ой пузирі! глядіть, щоб не полопалися, а замість вас калитку розіпре грошового»;

• «обі земля краще смерть, ніж така потеря! »;

• «тільки прийдеться платить, то я тебе живого облуплю» (калитка — роману);

• «тільки ти давай за поросят пузиреві так, щоб він не продав, дешево давай, на біса терять гроші: женися на пузирівні — сам наплодиш завідських свиней»;

• «хоч би молились (робітники), а то стоїш, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи».