Казка на новий лад про колобка 2 клас

Як і багато років колись,баба не мала з чого спекти колобка.але якось таки спекла,та за новим рецептом,за яким колобок міг дуже довго не черствіти.бабуся мабуть,розрахувала,що їжі вистачить на довго. ось дід захотів відрізати шматок,аж тут колобок як заволав: -діду,хіба можна їсти живого! ? баба з дідом залишилися ні з чим. одного разу колобкові набридло сидіти на підвіконні   та ніжитися на спекотному сонечку,стрибнув на землю і покотився.котиться,котиться,аж дивиться - зайчик крокує із спортзалу. -зайчику,де це ти був? -ходив на тренування, -відповів той.- а ти що знову втік? тебе ж лисиця з'їсть! -не з'їсть я вже черствуватий. покотився колобок далі

події відбуваються 1241 року. боярин тугар вовк прибуває з донькою мирославою у тухольщину в карпатах, де князь данило подарував йому землі. максим, син місцевого старійшини захара беркута, та боярська дочка закохалися, — та тугар вовк категорично проти їхніх стосунків.

боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. протистояння досягає апогею, коли тугар вовк під час ради вбиває митька вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з мирославою їде до монголів, на бік яких перейшов ще під час битви на калці.

згодом тугар вовк є десятитисячне монгольське військо під командуванням бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. у зіткненні з передовими монгольськими загонами максим беркут попадає в полон. а невдовзі за порадою захара беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. бурунда пропонує обміняти життя максима на свободу, але йому відмовляють. тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але тугар вовк відрубує йому руку, рятуючи максима.

тугар вовк, бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а максиму вдається врятуватись. відчуваючи що помирає, захар беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. у кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий захар беркут.

«…се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. …сад, пасіка й ліки — се була його робота».