Улюблений епізод з твору "блакитна дитина"

Оповідь а. дімарова про «блакитну дитину» починається з притчі про чарівний місток пам’яті. письменник використовує цю метафору для того, щоб у своєму оповіданні перенестись у власне дитинство. він опиняється по той бік містка, де знаходяться прожиті письменником роки. «і доки не щез місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький, як лезо ножа». на жаль, невблаганний час віддаляє автора від нього самого, від тих часів, коли письменник був дитиною. отже, із дорослого життя а. дімаров перекидає місток пам’яті у власне дитинство, яке припало на роки великої вітчизняної війни і повоєнні роки. письменник переходить цей місток і знову опиняється у дитинстві – поряд з рідною мамою, улюбленим молодшим братом і найкращими друзями. статків у родині толика не було. мама була вчителькою з невеликою зарплатою. але у будинку хлопчика була дуже цінна річ – етажерка з зошитами і цікавими книжками. хлопчик дуже любив читати, він навіть отримав двійку через те, що на уроці читав «тараса бульбу» і при цьому уявляв себе навіть не сміливим козаком, а середньовічним лицарем. не зважаючи на небезпеку, толик разом з хлопцями полюбляв кататися на крижинах, що відкололися. а усі літні канікули хлопчик проводив на річці поряд з селом – він купався, ловив рибу та раків, засмагав на сонці. на мій погляд, люди, які виросли на природі, які провели своє дитинство на берегах чистих і прозорих річок, ніяк не можуть бути злими, похмурими і ворожими до інших. особливо мене найбільш усього вразив епізод, коли толик зі своїм нерозлучним приятелем ваньком вирішив налякати дівчат і узяв до рота жабеня. а коли з’явився завуч, хлопчик випадково проковтнув його. а потім ще довго прислухався до того, чи не стрибає це жабеня у нього в животі. як то кажуть – і сміх, і гріх. взагалі, головний герой оповідання а. дімарова далеко не «блакитна дитина», далеко не янгол. це досить незвичайний хлопець, у дитячому житті якого було дуже багато веселих і не дуже пригод. звісно, яким би не був у дитинстві а. дімаров, він краще за всіх міг зрозуміти свого сина. адже за бешкетами і розвагами у своєму дитинстві толик помічав досить важливі у житті речі і вмів їх цінувати. це і уміння товаришувати так мріяти, і почуття гумору, і відчуття краси природи, і прагнення до справедливості та добра, і відповідальність за слабших і молодши

історія літературного херсона безпосередньо пов'язана з основними соціокультурними іпостасями міста, яке засновувалося як фортеця й вихід до нових морських шляхів, сприймалося як невідома, загадкова й майже екзотична провінція, слугувало місцем заслання й покарання, утверджувалося як губернський центр, набувало якостей національного осередку на українському півдні, розвивалося як навчальна й освітня інфраструктура, ставало омріяною духовною і художньою оазою, формувалося як джерело творчості і творчого розвитку.

проблема „письменники й херсон” досить давно цікавить дослідників, що мешкають на терені таврійського краю. численні публікації й матеріали з цього ракурсу розпорошені в періодиці (передусім херсонській), бібліографічних покажчиках, енциклопедичних виданнях тощо. усе нагальніше відчутна потреба у тому, щоб окреслити – хоча б у загальних рисах – систематизований хронопис літературного херсона, який міг би стати основою для подальших студій і поглиблення цієї проблеми.

огляд й аналіз зібраних (і ще далеко не повних) матеріалів дає підстави стверджувати, що херсон посів місце важливої, складної та суперечливої „ніші” в житті й творчому розвитку, художніх досягненнях значної кількості письменників, що вони репрезентують різні національні культури. херсон і херсонщина були місцем не тільки полікультурним, але й поліписьменницьким, хоча це (поліписьменницьке єство міста) складалося поступово і досить драматично.

з херсоном перепліталися долі багатьох діячів літератури – письменників скромного й непересічного хисту, тих, хто увійшли до історії художнього слова, відігравали важливу чи визначну роль у літературному процесі, й тих, хто рідко згадується або й узагалі забуті літературознавцями. з історією херсона перепліталися життєві й творчі шляхи письменників різного художнього масштабу й значення, проте усі вони рівні в тому, що своїми долями „виписували” літературну культуру міста, своїми творами акцентували й змальовували його образний колорит.

у цьому дослідженні відзначені й репрезентовані постаті, які, по-перше, народилися у херсоні, а по-друге, своїм перебуванням увиразнили й збагатили літературну історію міста. отже, провідними є аспекти „херсон як батьківщина письменників”, „родзинки” літературно-художньої минувшини міста” й „херсон у життєтворчості представників різних національних літератур”.

< …>

у процесі роботи над проблемою „письменники й херсон” неодноразово поставало питання: хто був першим письменником, який народився у херсоні? від кого бере свій початок самобутній літературний херсон? хто поклав традицію письменницького херсона? на це питання нині навряд чи є однозначна відповідь, бо не так багато інформації кінця  xviii  – початку  xix  століття ще відомо або до нас дійшло.

проте з упевненістю можна говорити, що одним з перших письменників, який народився у херсоні, став поет і публіцист  олександр  . за старим стилем він побачив світ 23 жовтня, за новим – 4 листопада 1813 року, через тридцять п’ять років після заснування міста.

Татьяна ларина - девушка из провинциальной дворянской семьи. имение лариных расположено по соседству с деревней евгения онегина. татьяна - бедная, простая девушка. ее семья намного беднее, чем семья онегина: "влюбленной, бедной и " татьяна живет с матерью и младшей сестрой ольгой в своем имении. отец татьяны умер: " заняться старшею " (татьяна - старшая сестра) " ее был добрый малый, / в прошедшем веке запоздалый " (отец) татьяна - печальная, молчаливая и боязливая девушка. она избегает общества людей: ", печальна, молчалива, / как лань лесная, боязлива, / она в семье своей родной / казалась девочкой чужой. / она ласкаться не умела / к отцу, ни к матери " " да та, которая грустна / и "  " мило поступил / с печальной таней наш " татьяна ларина задумчива и замкнута. она любит бывать в одиночестве: " целый день одна /  сидела молча у " " задумчивость, ее подруга / от самых колыбельных " татьяна любит природу. ей нравится гулять одной по лесу: " и все грустит она / да бродит по лесам "  ", как с давними друзьями, / с своими рощами, лугами / еще беседовать "  в детстве маленькая татьяна не играла в куклы и не веселилась с другими детьми: " куклы даже в эти годы / татьяна в руки не "  " были детские проказы / ей " " рассказы / зимою в темноте ночей / пленяли больше сердце "  " в горелки не играла, / ей скучен был и звонкий смех, / и шум их ветреных "