Характеристика череваня(чорна рада) будь-ласка дуже потрі

М. черевань  «…був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатились за десятилітню війну з ляхами… доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло києва»«…не любив ніяких сварок; … бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить»

Про чин м. череваня під час хмельниччини куліш не каже нічого, лише згадує, як козаки йому польське золото шапками носили, що він має в своєму маєтку безцінну колекцію зброї та кубків, а воєнних трофеїв нагарбав стільки, що за них купив хутір. багатий хуторянин буває досить жорстоким: до гвинтівки він приїхав у трофейному ридвані і сміявся з княгині, яка впізнала свою карету. патріотизм у череваня абсолютно відсутній, йому давно стала байдужею доля україни, бо під впливом своєї дружини, сестри гвинтовки, він взагалі став думати лише про багатство. м. черевань іде на компроміс зі своєю совістю. він погоджується їхати на вибори в ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на «чорній» раді, проявилося в наївному: «я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом». цитатна характеристика. • «був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатилось за десятилітню війну з ляхами» • «черевань тілько похитувавсь, гладячи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця. така була в його вдача». • «…не любив ніяких був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить», «…йому дав і дочку краще маку в городі».

"батьківщина" найдорожче для кожної людини місце те, де вона народилася, де народилися її батьки – тобто батьківщина. саме тут людина почала ходити, розмовляти, вчитися справедливості, доброти, посадила першу квіточку, вперше побачила веселку. для мене такою землею є україна – найкраща країна у світі. я люблю свою країну, її степи, ліси, гори, села і міста, її народ. тепло рідної домівки зігріває за сотні кілометрів. людина у чужій країні зможе жити, працювати, але завжди тужитиме за батьківським домом, за рідною мовою. удома усе здається кращим і природа і люди. тож не дивно, що в розлуці зі своєю вітчизною людина почувається незатишно. я вважаю, що ми повинні бути гідними дітьми своєї вітчизни. батьківщину не обирають, вона як мати, завжди одна.

Квітучий яблуневий сад (опис) колір яблуні! колір ніжності весен їй, колір радості весняної, колір весен їй мрії. іду по стежці, що змійкою в’ється між рідким чагарником. вона веде мене в сад. у дивний, квітучий яблуневий сад. от він коштує, щасливий, богатый, розкішний! і легка прохолодь овіває його. сад спалахнув пінною пожежею переді мною. біло-рожеві маси квітів. блакитне прозоре небо… сад весь наповнений гулом бджіл. після побачення з кожною квіточкою вони несуть із собою на лапках ніжний пилок і ароматний нектарправоруч, на повороті до альтанки, яблуня схилилася, схожа на жінку в білій накидці, що махає мені білосніжною рукою. на корі дерев намиста роси переливаються на сонечку. а під деревами – свіжа зелень трав, посипана легкою заметіллю ніжно-рожевих, сніжно-білих пелюстківця довга алея веде мене до самого серця саду – у саму гущавину молодих квітучих яблунь. і отут уже губишся, що же з них прекрасніше? але краса квітучих яблунь не вічна. і сад, начебто розуміючи це, за короткий час прагне показати вся своя пишнота: і звуки, і фарби, і заходиз вікна моєї кімнати я дивлюся на сад, і щастя прокидається із мною щоранку. весь, весь білий! після темної, непогожої осені й холодної зими знову ти молодий, повний щастя, ангели небесні не покинули тебе