Будласочка ід на писати: моє враження від прочитаного вірша василя голобородька( з дитинства дощмає бути саме найменши 7-8 іс буду вдячна хто ось цей віт васеля голобородька( з дитинства дощ) я уплетений весь до нитки у зелене волосся дощу, уплетена дорога, що веде до батьківської хати, уплетена хата, що видніється на горі, як зелений птах, уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою, уплетена річка, наче блакитна стрічка в дівочу косу, уплетена череда корів, що спочивають на тирлі. а хмара плете і плете зелене волосся дощу, холодне волосся дощу. але усім тепло, усі знають: дощ перестане, і хто напасеться, хто набігається, хто нахитається, хто насидиться на горі, хто належиться, а хто прийде додому у хату, наповнену теплом, як гніздо.

На мою думку оживає оживає дитячий світ чудової казки заселений дивними істотами наповнений чарівними звуками й кольорами. образи створенні поетом незвичайні і яскраві.

Проблематика твору «гуси-лебеді летять» м. стельмаха

повість «гуси-лебеді летять» - автобіографічна. у неї автор вклав спогади про власне дитинство, проведене у невеличкому селі на вінниччині. твір зображає життя простих українських селян у першій половині двадцятого сторіччя.

головним героєм та оповідачем у творі виступає дев’ятирічний хлопчик михайлик. він розповідає про свої пригоди, радості та негаразди, знайо¬мить нас зі своєю родиною та друзями. але його життя не здається сірим та буденним. казкові деталі переплітаються з життєвими реаліями в єдину розповідь.

основною проблемою твору є людяність. вона відчувається у думках та вчинках і михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. мати пробачає синові, бо бачить його доброту. дядько себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на . мати радіє дівочому щастю мар’яни. і навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо, як це ранить михайлика, як контрастує з його світом.

поруч з михайликом живуть різні люди. деякі стають для нього взірцем доброти, вірності та щедрості. такими виступають його рідні дід, бабуся, батько й мати, а також друзі та знайомі люба, мар’яна, дядько себастьян та інші. однак, навіть маленький хлопчик бачить і розуміє людську нечесність, жадібність та підступність. вчинки юхима бабенка, родини священика, а також родичів його батька викликають у головного героя обурення.

михайлик зростає серед чистої та прекрасної природи, він пасе конячину, збирає ягоди та гриби, є матері по господарству. він ві¬рить та водночас не вірить дядьку миколі, що «знайшов перо жар-птиці», виглядає по левадах та садках літо, яке залишило по собі стиглі вишні та суниці.

іншою проблемою, порушеною у творі, є проблема тісного переплетіння реального та казкового у дитячому світосприйнятті, його роль у становленні характеру дитини, формування ставлення до людей, подій та явищ. а крім цього, це й проблема впливу дитячих спогадів та вражень на подальше життя людини – чи будуть вони теплом відлунювати в душі?

хоча життя у творі показане через призму дитячого сприйняття, автор не став прикрашати сувору дійсність тих важких часів. тільки-но відлюту¬вала громадянська війна, і в лісах ще лишилися «бандити», як їх називає дядько себастьян. загинуло багато людей, і сама родина михайлика теж постраждала. в країні лютує голод, з херсонщини приходить виснажена жінка з дитиною. родина михайлика теж терпить нестатки та бідність. хлопчик навіть не має власних чобіт, щоб вийти на вулицю.

твір починається фразою: «прямо над нашою хатою пролітають лебеді». лебеді виступають символом щасливих дитячих років, що роблять світ навколо добрішим та світлішим. автор і закінчує повість цим образом: «а лебеді над моїм над моїм »

оригинал 

Проминуло багато часу з тієї пригоди. у нас почався урок української літератури. і того ранку до нас у клас, який знаходиться на другому поверсі, забігла незнайомка. вона була неймовірно схожа на дівчинку з малюнка у книжці. тому здалася нам знайомою. вона тихенько підійшла до дошки й подивилась мені у вічі. потім відвела погляд на когось іншого. за мить вона промовила: – любі друзі, сьогодні я тут, щоб попередити вас. думаю, ніхто не хоче попасти у невідому країну, де все не так. її звати … тут хтось перебив алю: – про що ти говориш? аля спочатку оглянулась, а потім додала: – напевно, хтось не прочитав казки. але цим ми шкодимо самі собі. кожну незавершену справу бачить недочеревик і записує її. тож, щоб не попасти у халепу, завершуйте розпочаті справи. не дочитали книжку- дочитайте, не домалювали картину – домалюйте. раптом у кутку аля побачила якусь річ та промовила: – он як! там стінгазета скраю лежить. розгорнула її і сказала: – так не годиться. вона не є завершена. недочеревик її уже побачив. нумо, коли продзвенить дзвоник, на перерві завершіть те, що розпочали. всі уважно слухали дівчинку і зрозуміли помилку. а аля стрімко побігла далі попереджати інших школярів. я також зрозуміла цей урок. надалі не буду залишати незавершені справи. і цей урок української літератури я теж не забуду.