Аналіз поезії о.олесь "о слово рідне! орле скутій"

Літературний рід : лірика. жанр : ліричний вірш  це — медитація, історико-філософське осмислення ролі рідного слова, загалом митця в історичній долі народу.   вид лірики : патріотична. тема : любов до рідної мови і заклик до її збереження.   ідея : рідне слово має стати духовною зброєю народу. віршовий розмір   ямб. римування: кільцеве у вірші багато риторичних окликів

головний герой повісті м. стельмаха «гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. як і кожна щаслива людина, михайлик вміє насолоджуватися життям. звичайні речі дарують йому справжнє щастя.

проблеми, які турбують михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.

хоч михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. люблять михайлика й оточуючі: дівчина люба ставиться до хлопця як до гарного друга, мар’яна намагається йому , а дядько себастьян з задоволенням провидить з михайликом вільний час.

повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «прямо над нашою хатою пролітають лебеді». на крилах своїх вони несли життя і весну. «а в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! а вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. і хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. саме таким його бачив михайлик, саме таким його бачив і письменник м. стельмах.

цікаво, але в повісті «гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні михайлика – його мати та батько, дід дем’ян і бабуся. дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». він настільки багато усього вмів, настільки багато людям, що його «знав увесь повіт». найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». дід дем’ян занеміг і незабаром помер. не надовго пережила свого чоловіка і бабуся михайлика.

хлопчик дуже любив свою бабусю. а тій найбільш усього поратися в саду. вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і михайликові це дуже . це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. вона не мислила свого життя без дідуся дем’яна: «…уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.

Цитатна харвктеристика князя*****  а ви оголосіть краще, що мене вбито. я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму. — аякже! а де труп? ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! а хто бачив, як тебе було переможено? гадаєш, всі такі дурні? я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. так і зіпсуюсь до дідькової мами. а що з дочкою буде? а з люботином? в тебе що — патріотичні почуття притуплені? — та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — шкода. але що робити? — так, це правда. але я вже знаю, що зроблю. я вийду на герць. заради князя, заради його доньки і заради люботина. мого люботина. бо ж це і моя земля! — що ти говориш? ! ти повинен жити! життя володаря не варте й одного рядка поета! ти повинен писати! » — ну і що? ваш батько не винен, що мусить брехати. якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії. — або якби князь був князем… і я — сама собою… і всі люди — людьми… а не драконами. ах, я знаю, що зроблю! зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… нехай побачать, що нема вже кого визволяти… — …є лицарі і з‑за границі, розумієте? ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. але й підтяти вас жоден з них не сміє. цього ми до-зволити не можемо. герой мусить бути свій. так би мовити, для історії і для прикладу.