Чого я чекаю від літніх канікул твір-роздум

      було б неправдою казати, що хтось не чекає на прихід канікул, що для когось це небажаний час. і не тому, що ми не полюбляємо навчатися, а тому що всі хочуть інколи відпочивати. навіть у наших батьків бувають відпустки, а вони такі дорослі та серйозні.              найбільше ми чекаємо на прихід літніх канікул. чому літніх? бо вони найтриваліші. влітку можна багато чого зробити. можна поїхати до бабусі у село чи на дачу, разом з дідом ходити , поїхати до табору разом з друзями чи прямо у таборі знайти нових, можна багато часу проводити разом з батьками. кожне літо приносить нові приємні несподіванки.              але цього літа я дуже хочу поїхати на море. найбільше мені подобається у криму. навкруги гори, море, тепле сонечко. можна багато купатися, засмагати, будувати фортеці на піску, поїхати на екскурсію до якого-небудь старовинного замку чи ботанічного саду. у криму дуже цікава природа, яка дозволяє вивчати ботаніку не по книжці, а насправді. наприклад, я раніше ніколи не вірив, що бувають рослини з червоним листям, що дерево може скидати свою кору.              а ще мене вразили величезні павуки, які мешкають на кримському півострові. вони за ніч обплітають усе навкруги і, коли зранку йдеш першим по доріжці, намагаєшся оминути павутиння, розкидане великими ненажерами. промені грають веселкою у крапельках роси, що не встигли випаруватися.              я марю кримськими горами. вони, звичайно, не найбільші у світі, але на мене - дитя українського степу - справили незабутнє враження. я дуже хочу познайомитися з ними ближче, піднятися на ай-петрі, побувати у долині казок, побачити водоспади. ще я багато чув про старовинну фортецю у судаку. там проводяться цікаві лицарські змагання. мені б дуже хотілося побачити це на власні очі.              багато легенд розпові місцеві мешканці про гору карадаг. кажуть, що, якщо людина не повернулася з карадагу до заходу сонця, то її вже вважають загиблою, ніхто не йде її шукати. на гору важко підніматися, тому туди йдуть лише сильні та сміливі. з вершини відкривається краєвид ледь не на цілий півострів.              я вже майже навчився пірнати, але мені необхідно вдосконалити ці вміння. тому я багато плаваю і мало засмагаю, коли буваю на морі або ходжу на річку. тато інколи кепкує з того, що у мене засмагла спина і білий живіт. але все одно, як можна сидіти на березі, коли поряд стільки води?               я з нетерпінням чекатиму на прихід літа та на відпустку батьків. і ми обов'язково поїдемо у крим. мрії завжди збуваються, коли у них віриш. 

Батьківщина — що вона для мене значить іть україну у сні й наяву, вишневу свою украї в. сосюра щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі — в нашій славній україні. любов до батьківщини починається з любові до рідної хати, стежки дитинства, до мудрості народної казки. не знаючи історії рідного народу, не можна бути громадянином своєї держави. як і для кожного з нас, батьківщина для мене — це місто, де я народився і живу, де живуть і працюють мої батьки, — земля моїх пращурів! батьківщина — це рідний дім, де на тебе чекають завжди з любов'ю і надією; це місце, до якого людина завжди повертається, де б вона не мандрувала у світі. батьківщина — це все, що мене оточує: і небо, і зорі; ліси і поля; люди, які поруч зі мною в радості чи смутку; це те, що підтримує людину у час негоди, дає сили пережити усі негаразди. нехай рідна земля пошле нам силу для життя. подивімося на голубе небо і думкою, як у тій чудовій пісні, полинемо аж до сонця і зірок і поглянемо на трепетну землю, — і тоді відкриється нам на зелено-голубому лоні планети край, що нагадує собою серце, — і це україна, співуча рідна моя земля.

Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.   батько михайлика — лицар-хлібороб.  в образі панаса дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби. мати михайлика —  це образ духовно багатої, красивої, трудящої жінки-селянки.  ганна іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди. дід дем’ян — представник старшого покоління стельмахів. бабуся — проста селянська трудівниця люба — подружка михайлика, вона добра, щира, чуйна. дядько себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. він другий батько для михайлика. дядько микола — великий життєлюб.  це — втілення народного оптимізму. дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.