Будь ласка, потрібен твір на одну із тем "хто є справжнім патріотом? "(самійленко "на печі") "без душі легше, як без грошей"(іван карпенко- карий "сто тисяч")

I. сатирична іронія вірша. (саме гумор і сатиру обрав в. самійленко, щоб підштовхнути читача до роздумів про справжній патріотизм, чесність, самовідданість, порядність та лицемірство, пристосуванство людини.)  ii. хто вони, ура-патріоти? (ще давні мудреці стверджували, що справжній патріот той, хто здатен віддати своє життя заради батьківщини. існують ще два типи громадян: ура-патріоти і не-патріоти. перші люблять себе в україні, своє місце — реальне чи уявне — в її долі, , що тільки вони можуть її порятувати. другі — не мають україни в собі. і ті, і інші не мають нічого спільного з істинними патріотами.)  1. гумор і сатира — найбільш дієва зброя проти псевдопатріотів. (так вважає поет в. самійленко і доводить це своїм віршем "на печі (українська патріотична дума)". бо насправді там нічого патріотичного немає. є тільки порожні про січ запорізьку, про славне минуле, про те, як пращури боролися за волю.)  2. піч як місце виголошення патріотичних промов. (ліричний герой сатиричного вірша любить себе в україні і свою піч в україні

1. ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою 2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті. 3.а й дитина ж то вийшла — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла чіпка, як його звали, — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або — ножа, або — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом 4. виродок іде! — кричить, забачивши здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього! 5. такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. 6. закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! 1. ішов справді парубок. на перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі оце й уся врода. таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою 2.на самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. з-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті. 3.а й дитина ж то вийшла — на славу! повновиде, чорняве, головате, тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла чіпка, як його звали, — не такий, ні! оце, було, мотря чи оришка скаже: «подай, чіпко, води! », або — ножа, або — » то він і почне: «а де ж воно лежить, чи стоїть? » отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом 4. виродок іде! — кричить, забачивши здалека чіпку, білоголовий хлопчик. — запорток! — підхопить другий. — ходім до нього! 5. такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. 6. закипіла в чіпки у руках робота. найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! у косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. є чим овечок узиму годувати. настала жнива — місячної ночі жне. розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! дивуються люди, що чіпка до хазяйства такий удатний! а чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город . скоту нема. продав чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.

«це був тендітний, невисокий на зріст 18-19 років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою з вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю.темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу. ще з малку його надзвичайно бліде й задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на цьому світі, а якщо й виживе, то буде тягарем для його сім’ї.усі і ненавиділи його, а він ненавидів своїх братів і батька». «крім полум’яної душі, жульєн мав надзвичайну пам’ять. юнак назубок вивчив увесь новий завіт по-латині, так само вивчив книгу «про папу» жозефа де местра чим і здивував спочатку родину де реналь, де працював гувернером, а потім чутка розійшлась по всьому вер’єру, коли жульєн дає в руки адольфу, старшому сину мера, новий завіт, відкриває його на будь-якій сторінці і жульєн продовжує напам’ять. діти його надзвичайно полюбили, а він їх зовсім не любив. та навіть і любов до пані де реналь була сповнена честолюбства. першим кроком до їх стосунків пані просила гроші на його білизну у чоловіка, записала одного із слуг до бібліотеки, щоб брати коханому книжки, які він не міг читати в присутності господаря.