Головна думка твору наталі забіли журавлик

роби комусь так, як хочеш, щоб робили тобі.

«висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». особливо наголошено на тому, що маруся «до усякого діла невсипуща» «ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече» «ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням батькам, варила їжу, пряла «таточку, голубчику, соколику, лебединку! матінко моя ріднесенька! утінко моя, перепілочко, голубочко! не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! не розлучайте мене з моїм василечком». «василю! на кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні там побачимось! »

українські народні думи, згадки про козацьку славу захоплювали письменника адріана кащенка. героїчне минулі батьківщини надихнуло його на створення захоплюючих оповідань та повістей, темою яких є історія запорозької січі.

сумну історію славетного гетьмана івана сулими було взято за основу оповідання “над кодацьким порогом”. письменник так описує зовнішність запорозького ватажка: “засмалене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзяттям”. довгі вуса й сивий оселедець прикрашали отамана як ознаки спокою й досвіду. булава, яка блищала в дужій руці івана сулими, нагадувала про високу владу запорозького ватажка. козаки поважали його за справедливість, чесність, мужність, почуття власної гідності. найголовніше, що судимі довіряли як досвідченому вояці: отаман знав, як захопити ворога зненацька, як своєчасно попередити ворожу вилазку.

адріан кащенко починає оповідання з опису походу козаків, які вирішили погуляти чорним морем і запалити люльки аж у кодацькій фортеці. дочекались, поки зійде місяць, і, для того щоб увести турків в оману, пустили тороки. яничари учинили гарматну стрілянину і, втішившися думкою, що потопили запорожців, пішли спати. але тут із нічної темряви таємничими примарами посунулися козацькі чайки. у самісіньке вороже лігво провів своїх козаків отаман іван сулима. цей випадок ще раз доводить, що герою не позичати винахідливості. ось, наприклад, побачив іван сулима в морі турецьку галеру й наказав поставити чайки так, щоб у сяйві вечірнього сонця вони ввалися від ворожого погляду. завдяки військовій хитрості отамана козаки захопили галеру, звільнили бранців-гребців.

ніхто не знав, що біля кодацького порога козакам доведеться розлучитися зі своїм улюбленим отаманом. запорожці готувалися дати полякам справжній бій за всіма правилами військового мистецтва, і ніхто не передбачав нічого поганого. осі перед козаками виросли похмурі стіни кодацької фортеці. довго не радилися запорожці: все було сплановано й обговорено. іван сулима подав знак, і воїни приготувалися до штурму. фортеця впала, бо приступ був блискавичним і несподіваним. але загибель у бою, виявляється, не загрожувала отаманові. козацька старшина пішла на змову. івана сулиму викрали й відправили до варшави прямцем до найлютішого ворога. славетний ватажок тужив, тому “що гине він не в бою з ворогами, а через зраду своїх братів од рук ката” гетьман іван сулима пішов на страту з високо піднятою головою як справжня людина та воїн.

нас, людей xxi століття, досі хвилюють славні подвиги івана сулими. оповідання адріана кащенка “над кодацьким порогом” не тільки воскрешає перед нами героїчну добу козаччини, але й вчить любити свою батьківщину, бути мужніми й гідними своєї долі, як наші пращури — лицарі-запорожці.