Який гетьман врятував марусю чурай від страти?

Жінки з малими дітьми пробиваються наперед, щоб краще бачити, швець просить у ката на згадку шматок мотузки, хтось пропонує пропустити наперед матір грицька, бо та заслужила побачити марусину смерть.  маруся і перед смертю залишається красивою і гордою. один чоловік зауважує, що вона скоріше схожа на святу.  у натовп уривається іван іскра і читає гетьманську грамоту. дівчину помилувано за її пісні.  радіють усі, крім самої марусі. понад усе вона хотіла вмерти, та не дали. 

  " так його чекала, / такі літа одна перебувала! / нікому ні руки не шлюбувала, / ані на кого й оком не вела."  "ця ді, як з ікон. / і ви збираєтесь її карати? ! "  "а як по ньому тужить! як вдова. / о подивіться. є ж якась причина. / то вже стоїть людина нежива."  "ця дівчина не просто так, маруся. / це - голос наш. це - пісня. це - душа."  "вона ж була як голос україни, / що клекотів у наших корогвах! "  "вона піснями виспівала душу."  "я теж убивця. я убила гриця."  "я зайва людям на своїй землі."  "я - навіжена. я - дитя любові."  "моя любов чолом сягала неба, / а гриць ходив ногами по землі."  "я ж хотіла не себе втопити, / я ж хотіла утопити біль! "  "а я все жду. та не така й бідненька. / не думай, грицю, справді не така. / бо я ж чекаю не кого, а месника. / я ж лицаря чекаю, козака."  "а я вже, грицю, їден дух з тобою, / хай ми вже й   тіло будемо одне."  "я не труїла. те прокляте зілля / він випив сам. воно було моє."  " а ти - це ти. ти і в стражданні гарна. / ти можеш навіть іть мене."  "а може, й правду кажуть, що ти відьма, / приворожила - і пропав навік."  " - диви яка, іде і не споткнеться! / - іде під зашморг, а диви яка! "  "на матір схожа, тільки троха вища. / ті ж самі очі і така ж коса. / - ну от скажіте, людоньки, навіщо / такій убивці і така краса? "  "якась вона не схожа на убивць. / злочинниця, - а так би й зняв би шапку. / на смерть іде, - а так би й поклонивсь."  " чурай маруся винна ув одному: / вчинила злочин в розпачі страшному. / вчинивши зло, вона не є злочинна, / бо тільки зрада є тому причина." 

«захар беркут»  характеристика максима максим — простий, як сама земля, як величезні гори, як стрімкі річки, як кришталеве повітря. здається, все він черпає з самої душі природи і збирає у своєму серці. він  безстрашний і сміливий. його природний розум, кмітливість. «все у нього виходило в свій час і на своїм місці, без сумішки й сутолоки; всюди він був, де його потрібно, всюди вмів зробити лад і порядок», — пише іван  франко. навіть бояри поступово починають поважати максима, адже він дає розумні поради, а головне, врятовує дочку боярина мирославу, коли вона потрапила у лігво ведмедів. це свідчить про його рішучість і одночасно скромністю, бо максим не хизується своїм подвигом. максимові властиве  почуття власної гідності. щиро покохавши мирославу, він просить тугара вовка згоди на одруження, але, почувши у відповідь зневажливі слова, «випростувався перед боярином, мов молодий пишний дубчак, і сказав лагідним, але певним голосом: «нічого злого я не сказав тобі… невже ж між твоїм, боярським, а моїм мужицьким родом така велика пропасть, щоб її любов не могла » вирісши в громаді, де всі були рівноправними, максим не міг передбачити, який гнів викличе його прохання в пихатого та зарозумілого боярина. максим беркут має безмежну любов до свого народу, до рідної землі, патріотизм: «се наша тухольщина, наш рай! — сказав максим, оком долину, і гори, і водопад з такими гордощами, з якими мало котрий цар обзирає своє царство! » людина, яка так безмежно любить свою землю, ніколи не зможе її зрадити. навіть у полоні, у кайданах. мужність, відвага максима викликали захоплення навіть у самого тугара вовка: «їй-богу, славний молодець… не дивуюсь, що він очарував мою доньку. і мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею! ». максим беркут, як і батько, громадські інтереси ставить вище особистих. він розуміє, що його життя небагато варте, порівняно з долею верховинців, запрян, яких знищать монголи, якщо їх пустити в гори, і тому схвалює рішення батька не обмінювати його на рештки монгольського війська, що зайшло в тухольську долину, а вийти не змогло. максим гордий за свій народ, який нещодавно бився з ворогом, і був певний у його перемозі. він знав, що тухольці будуть битися до останнього, щоб знищити всіх загарбників. скільки потрібно мужності та відваги, щоб не припиняти боротьбу і в полоні! через мирославу максим переказує тухольцям свій план остаточної розправи з монголами, обдурює їхнього ватажка бурунду, обіцяючи йому нібито показати вихід з тухольської долини. максим не загинув. у двобої з бурундою він переміг. його рятунок викликав радість в усіх тухольців. «навіть ті,  що втратили своїх синів, братів та мужів, і ті радувалися максиму, немов з його поворотом повертали всі дорогі серцю, страчені в бою».