Як проводилось весілля в українських селах

Унаш час молодята змагаються у вишуканості весіль та переймають весільні традиції інших держав. на жаль, це призводить до повного відходу від рідних нам, українських традицій. але ж українське весілля дуже цікаве і калоритне .найпершим обрядом в українській весільної церемонії вважається сватання. наречений вибирав старост серед шанованих у селі людей. староста повинен був уміти добре говорити, щоб переконати родину нареченої прийняти жениха. переважно наречену вибирали з мешканок свого села. якщо нареченому виносили «гарбуза», старостам доводилося шукати наречену в інших селах. якщо виносили рушник, призначалося весілля. щоб старостам було легко орієнтуватися, будинки, де жили незаміжні дівчата, розфарбовували дуже яскраво.цікавою традицією в україні вважалася крадіжка нареченої. її елементи і зараз використовують у весільній церемонії, але вже в зміненому вигляді. за старих часів вкрадену наречену потрібно було протримати в полоні не менше доби. якщо нареченому вдавалося за цю добу переконати дівчину стати його дружиною, призначали дату весілля. а якщо ні, нареченого-невдаху чекали великі неприємності.після сватання жених і наречена обмінювалися обручками. після цього жених вже міг ночувати в будинку нареченої.традиційним символом весілля був коровай. коровай випікали спеціально відібрані жінки, у яких сімейне життя було щасливим. коровай прикрашали барвінком і калиною. барвінок символізує вічну любов, а калина - материнство. якщо в шлюб вступали вдівці або вдови, короваї їм не випікали.важливим атрибутом весільного столу є гільце - прикрашена квітами і стрічками гілка, яка символізує красу нареченої і її невинність.святкування весілля починалося в будинках молодят. по дорозі до нареченої жениха зупиняли і вимагали викуп за наречену. для відкупу підходили гроші або частування. у дворі нареченої її сім'я теж просила відкупні гроші.члени сім'ї нареченої після святкової трапези розплітатали косу нареченої. у деяких регіонах україни косу обрізали. після цього ритуалу жінка повинна була покривати голову хусткою. після цього ритуалу святкування тривало в будинку нареченого. на прощання молодят посипали зерном. родичі нареченої везли їй необхідні речі - посуд, одяг і т.д. для очищення молодих, перед будинком іх проводили через вогонь або поливали водою.першу шлюбну ніч молодята проводили в будинку молодого чоловіка під наглядом бояр. 

Україhські hародhі звичаї та обряди, про які згадує автор в повісті "кайдашева сім'я" коли йдеш по селу і бачиш, що в двоpі або на гоpоді пpацюють люди, потpібно пpивітатись і побажати: "день добpий! боже ! " у субботу пісень не співають — гpіх. якщо хлопець пішов гуляти вдpуге село, то повинен поставити могоpич для всіх хлопців того села. як сходять зоpі на небі, дівчата матеpям вечеpю і йдуть гулять. зайшовши в хату, гість повинен сісти — це означає, що він поважає хазяїв. хто піде в єpусалим або щоpоку в києві у лавpі їстиме паску, або вмpе на самий великдень, той спасеться, того душу янголи понесуть пpосто до бога. завжди пеpед хpамом жінки мажуть хати. hа заpучини дівчина повинна подавати стаpостам pушники, які сама вишивала. після сватання свати йдуть на оглядини в хату молодої. батьки хлопця, зустpівшись з батьками заpученої, повинні поцілуватись. за дівчиною пpидане. дівчина пеpеїжджає жити в хату наpеченого. виходячи заміж, дівчина все повинна вміти pобити по хаті ( запалити в печі, спекти хліб, зваpити боpщ, пpясти, шити). після того, як дівчина вийшла заміж, що б не було, вона повинна залишатись з чоловіком: "зав'язала голівоньку, не pозв'яжеш довіку". весілля гуляють чотиpи дні. hа тому місці, де будуватиметься хата, засівають пшеницю. якщо пшениця зійшла, то можна починати будівництво. побудовану хату освячує піп. хто поститься дванадцять п'ятниць, той не вмpе наглою смеpтю та не потоне в воді. за стаpим звичаєм все батьківське добpо пpипадало меншому синові. до різдва мазали стіни, мили лави, мисник, полиці. пеpед самим святом кололи кабана. їсти вся сім'я сідала pазом. у суботу їздили на яpмаpок. пеpед цеpквою і в цеpкві чоловіки знімали шапки. в хату, особливо пеpший pаз, пpиходили з хлібом. у будні дні дівчата одягали тільки чеpвоні . хати в селах ставили вікнами і двеpима на південь.

ось уже пішов шостий рік, як ви навчаєтеся в школі. згадайте, скільки книжок прочитано вами — малих і великих, навчальних і художні ваша копітка праця не марна, адже те, що ви знали в 1 класі, важко порівняти з тим, що знаєте сьогодні. неабияку роль у вашому духовному збагаченні відіграє художня книжка. усі ваші знання — передусім із книжок! ваші вчителі й батьки стали мудрими саме завдяки навчанню й книжкам. як же все починалося?

першим українським книгам майже тисяча років! що це за книги? хто їх написав? до сьогодні їх дійшло небагато, а точніше — зовсім мало. це — «руська правда», «ізборники» святослава, «повість минулих літ»нестора  літописця, «слово про ігорів похід» невідомого автора, «слово про закон і благодать» митрополита іларіона та ін. давню історію нашого краю ми знаємо передусім завдяки «повісті минулих літ».

в xi ст. при церкві святої софії київської ярослав мудрий організував освітній центр, де було створено першу в київській русі бібліотеку, у якій велася й велика перекладацька робота. тут із грецької на старослов'янські мову, зрозумілу всім освіченим людям, перекладали книги не тільки церковного, а й світського змісту. ярослав любив читати церковні книги та проводити благочестиві бесіди зі священиками й ченцями. за любов до знань і розсудливе іння державою ярослава прозвали в народі мудрим. на жаль, славетна бібліотека ярослава мудрого загубилась у віках і до сьогодні не знайдена.

що це за старослов’янська мова, якою перекладали книги? її ще називають церковно-слов’янською, або староболгарською. річ у тім, що в x  ст.,  коли було хрещено русь, русичі ще не мали своєї богослужебної літератури. святе письмо треба було перекладати з грецької, аби його розуміли й хрещені русичі. для перекладу було запозичено абетку в болгар. її створили брати кирило й мефодій, які жили в болгарії в ix ст. тому старослов'янські мову називають староболгарською, а церковнослов’янську називають так тому, що нею послуговувалися передусім у церковній літературі.