Цитати описа максима з твору франка захар беркут

Ван франко створив чудовий образ максима беркута, гарячого патріота, безмежно відданого народові. з максимом ми знайомимося вже на перших сторінках повісті. він виявив себе як безстрашний рицар і вольовий начальник. на вихваляння тугара вовка, що вабив ведмедя, максим з властивою йому прямотою сказав, що якби ведмідь тримався купи, то й ціла зграя вовків йому було б нестрашна. як і батько, максим бачив незламну силу в єдності людей. максим гордий своїм простим походженням і зневажливо ставиться до бунтівного боярина. він розумний, розсудливий, з почуттям власної гідності. великий гнів і ненависть до зрадників виявив максим під час збройного зіткнення з монголами. героїчно бився максим з ворогами і волів перемогти чи загинути в боротьбі. та був наказ боярина живим захопити юнака в полон. молодий беркут називає тугара вовка зрадником, рабом чингісхана. «хоч і в путах, а я все вольний чоловік. у мене пута на руках, а в тебе на душі! » — сказав млксим.для нього неволя гірша від смерті. він мучився в кайданах біля рідної догораючої хати, душився димом, «ланцюги тиснуть його, мов залізні, холодні злюки… висисають усю силу з його тіла, всі думки з його мізку». тугар вовк пропонує, напівживому хлопцеві перейти на службу до монголів, лише тоді йому буде хороше життя. палкий патріот своєї землі говорить, що краще вмерти, ніж «рятувати життя зрадою. для нього рідний край, народ дорожчі від особистого життя. не про свою долю, а про долю свого краю і народу піклувався максим.і повернення юнака було великою радістю для всієї громади. його зустріли як безстрашного воїна-переможця, хороброго захисника, патріота, який понад усе вважав єдність і процвітання народу. в образі максима беркута і. франко втілив свій ідеал справді вільної людини.

Характеристика образу мотрі з " кайдашевої сім'ї "  мотря була   доволі розумна, вродлива дівчина. в деяких випадках трохи  бриклива, за що і полюбив її карпо. вона дуже працьовита, адже  ще змалку любила матері   у хатніх справах.   коли вона потрапляє до кайдашевої сім’ї, то виконує усю хатню роботу за себе і за свекруху, в той час як сама маруся лежить на печі та спить. за що б не бралася мотря, все в неї виходить, якісно, звичайно є деякі нюанси коли в неї просто не вистачає рук.   «діло ніби горіло в мотриних руках» — каже автор.   деякий час вона була дуже чемною із свекрухою, та коли почула, якої думки про неї кайдашиха, її терпець урвався.   перед нами постає досить груба та жорстока жінка, яка не дозволяє собою керувати.   я її чудово розумію, адже вона лишень захищає свою гідність. та все ж я вважаю, що   вона втратила міру. все далі і далі вона стає злішою і злішою. вона стає жадібною, егоїстичною, скупою та сварливою. краще за всею мені відчутна її зневага та неймовірна жорстокість   до людей, особливо це проявляється тоді, коли за розбитий глечик вона виколює свекрусі очі.   таке підійде?

«легенда (лат. legenda – те, що належить прочитати) –   найпоширеніший жанр європейського середньовічного письменства (починаючи з vі що сформувався у католицькій писемності переважно як житіє святого, написане в день його пам'яті, або як збірник повчальних оповідань про життя святих мучеників, ісповідників, святителів, преподобних, пустинників, стовпників, який називали «патериком» < …>   усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірна. легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх – біблійні сюжети». «якщо термін «переказ» народного походження, то слово «легенда» – книжне. у давнину називали писемні твори з релігійними сюжетами або книги про житія святих тощо. книги ці призначалися для обов'язкового прочитання ченцями, служителями культу. називали ще написи на монетах, фортечних брамах, ічних картах, малюнках тощо. переписувачі житій святих вносили в канонічні тексти свої зміни, використовуючи при цьому елементи усної оповідної традиції. так виникала апокрифічна література, твори якої разом з багатьма сюжетами церковних книг почали проникати в народний побут, змішуючись тут з усними та переказами язичницької міфології».в  народних  переказах  приблизно те ж і в легендах, з тією тільки різницею, що легендарні постаті не вважаються плодом вимислу, а реальними, хоч і з далекого минулого, постатями. отже, образи легенди – це такі ж образи-символи, як і в казці, з набором усталених рис, тільки з установкою на їх реальне існування.