Текст колискової яку співала мама в дитинстві))

Тепле сонечко сідає, синій вечір на поріг, наче човник пропливає срібний місяць угорі. тихі сутінки кружляють, мрії, сни прийшли до нас. колискової співають: "на добраніч, спати час". капітанам море сниться, а пілотам - висота, машиністам - залізниця, будівельникам - мiста. до нових планет рушають комнонавти в мріях, снах, щедрий урожай збирають хлібороби на ланах. хоч усюди ніч кружляє - прикордонник наш не спить, мирні сни охороняє й неба чистого блакить. вітерець нічний зітхає, зорі вкрили небеса. завтра день новий засяє, всі здійсняться чудеса. всі здійсняться

Ходить сон коло вікон,  а дрімота коло плота, питається сон дрімоти, де ми будем ночувати? а-а-а.. там ми будем ночувати,  де хатинка біленькая, де дитинка маленькая а-а-а.. там ми будем ночувати, дитиноньку колисати а-а-а..

Автор «неймовірних пригод івана сили» о. гавриш наполягає на тому, що цей твір — дитяча казка. але, як на мене, розповідь про івана силу — це пригод­ницька повість про видатну людину. прототипом образу івана сили стала реальна людина — іван фірцак (сценіч­не ім’я — кротон), якого на закарпатті знають усі. кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. глядачі десятків країн апло­дували атлетові, але, повернувшись на україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах. на жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але до­бре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. а те, що іван фірцак належить історії україни, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі. «неймовірні пригоди івана сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. о. гав­риш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої. іван сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. шукаючи долі в місті, іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, засту­пився за міху голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. брякус за­боронив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тре­нував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чем­піона. загибель тренера вразила івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. чесний, відкритий, благородний, іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із най­складніших ситуацій. автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках за­вжди перемагає добро і благородство.

Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. з лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. з його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. коли очі івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.