Нужно.тема та ідея роману "хіба ревуть воли, як ясла повні"

Головна тема- розкриття всієї складності соціальних причин,що породили стихійного протестанта,визначили характер гнівного бунтаря і месника за кривди,які терпить народ від зграї гнобителів.звучить ідея гибелі людей(кращих),які гинуть як жертви соціальної несправедливості - стають "пропащою силою".в романі викрито залишки кріпацтва , показано цілковиту безправність селянства та тяжке життя бідноти в місті.

Объяснение:

Маруся — головна героїня, донька Наума Дрота. Це справжня красуня, яка до того ж скромна, з усіма привітна, ввічлива, спокійна, а понад усе — працьовита: «і на батька, і на матір, і на себе пряде, шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече», не зважаючи на те, що вона є дочкою заможних батьків. Образ Марусі — високе втілення всіх найкращих рис української дівчини, наділеної прикметами краси національної, фізичної та духовної. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: пестливою лексикою, опоетизованими запитаннями, емоційними вигуками, прислів'ями, порівняннями.

Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі. Працьовитий, мудрий, народний, чесний селянин, який дотримується усіх народних обрядів і звичаїв. Незважаючи на те, що був кріпаком, став заможним.

Настя Дрот — мати Марусі, дружина Наума Дрота. Сумирна і богобоязлива, вона дуже любить свою дочку і шанує чоловіка.

Василь — наречений Марусі. Він сирота, бідний, працює в місті свитником. Чесний, скромний, працьовитий, добрий, розумний, дотепний. Швидко навчився грамоти, працюючи в купця. «Гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки, на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, з поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях. Чоботи добрі, шкапові з підковами» — такий портретний опис цього героя дає письменник.

Основною освітою тараса шевчнка, було навчання в церковно-прихожанській школі, тривалістю всього два роки. тарас шевченко мріяв, що в майбутньому, україна, як і інші слов’янські держави, повинна отримати якийсь автономний статус «слов’янської федерації». і допускав, що саме київ, а не москва стане столицею цієї багатонаціональної держави. подібні ідеї він висловлював, будучи членом кирило-мефодіївського товариства. у післямові до поеми «» він писав: «нехай житом-пшеницею, як золотом покритим, що не розмежованою останеться навіки од моря і до моря слов’янська земля». гнів миколи i на образливі випади шевченка вилилися в те, що його не тільки відправили на заслання рядовим солдатом в «оренбурзьку глушину», а й заборонили йому писати і малювати. це, звичайно, було жорстоке покарання для талановитого поета. втім, в росії того часу найжорстокіші покарання найчастіше викупалися добросердям їх виконавців. офіцери, у підпорядкуванні яких служив рядовий шевченко, зробили його життя цілком стерпним. він спав і харчувався окремо від інших солдатів, нерідко відвідував «звані обіди» та інші «аристократичні посиденьки». про те, він не дотримувався їхньої заборони на творчість тому, що більшість своїх повістей тарас григорович написав саме під час заслання. в останні роки життя український поет багато займався ліпленням і гравіруванням. цікавий факт про поховання тараса шевченка. на свій останній день народження тарас григорович в розмовi з близьким другом художником григорiєм честахiвським висловив бажання, щоб в разі смерті, яку він передчував, поховали його в каневi. вранцi 10 березня тараса григоровича не стало. як відомо тарас помер на чужині, а самі в петербурзі і був полоханий на смоленському кладовищі, але все таки його воля збулася і поет через два роки був перепохований у каневі.