Складіть твір на тему уявлення давніх греків про світ

Правильні відомості про землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток. одна з найдавніших культурних країн на землі – китай. за кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали ічні описи. та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені.  індійська культура теж дуже давня. за переказами, індійці уявляли собі землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на близькому сході, в басейні рр. тігру та єфрату, в дельті нілу і вздовж берегів середземного моря в малій азії і південній європі. до наших часів дійшли писані документи з стародавньої вавілонії. давність їх – близько 6000 років. вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. вавілоняни вважали, що земля має вигляд гори, західний схил якої займає вавілонія. вони помітили, що на південь від вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. тому їм здавалось, що вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. гора ця – кругла, і вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. на небі, як і на землі, є суша, вода та повітря. небесна суша – це пояс сузір’їв зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. по цьому поясі суші рухаються сонце, місяць і п’ять планет. під землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі сонце проходить через це підземелля від західного краю землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу. спостерігаючи, як за морським горизонтом заходить сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про землю лежали спостереження за явищами природи. проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. народи, які жили в палестині, інакше уявляли собі землю, ніж вавілоняни. стародавні євреї жили на рівнині, і земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. під землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. уявлень про форму всієї землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. дуже багато чим ія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. цей нечисленний народ, що жив на півдні і апеннінського півостровів європи, створив високу культуру. про найдавніші відомі нам уявлення греків про землю ми знаємо з поем гомера – „одіссеї” і „ілліади” (12-8 ст. до н. з цих творів видно, що греки уявляли собі землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. сушу кругом обтікає ріка океан. над землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається сонце, піднімаючись щодня з вод океану на сході і поринаючи в них на заході.

ответ: Якби я був Лукашем...

Якби я був Лукашем...

Світ драми-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня" наповнений героями двох типів — людьми і міфічними істотами, які живуть поряд, спілкуються, допомагають одне одному і конфліктують.

Лукаш — людина. Він музично обдарований, із уродженим почуттям прекрасного. Одного теплого весняного дня хлопець грою на сопілці розбудив від довгого зимового сну прекрасну лісовичку — Мавку. Зачарований її красою, він покохав дівчину, але роздвоєність душі не дозволила Лукашеві зберегти це почуття.

Кохання — це великий дар небес, який дається не усім, а тільки обраним. Мало хто може похвалитися, що пережив це почуття і зберіг його на все життя. Часто-густо люди плутають кохання з захопленням чи фізичним потягом і гірко розчаровуються, коли все швидко минає. Якби я був Лукашем, то зумів би розгледіти справжнє кохання і не відпустив би його від себе. Жодні умовності не повинні стати на заваді справжньому почуттю. Треба оберігати свою кохану від насмішок, злого чи необережного слова, виснажливої фізичної праці, грубого побуту. Мавка заради кохання покинула все, що любила найбільше у світі: напоєне запахами квітів і трав чисте лісове повітря, вільне життя, своїх добрих друзів і помічників. Вона стала носити грубий непривабливий одяг, жити в курній хатині.

Покинула високе верховіття

І низько на дрібні стежки спустилась.

Мавка від щирого серця допомагала по господарству: пасла корів, носила дрова, садила городину, засівала ниву, порядкувала в хаті і на подвір'ї. Та мати Лукаша була невдоволена. їй не подобалась невістка, і стара жінка на кожному кроці намагалася зачепити її недобрим словом, обмовити перед сином. У цій ситуації справжній мужчина повинен був розвести жінок. Матір запевнити, що вона назавжди залишиться його найдорожчою людиною, а для своєї сім'ї побудувати нову хату і жити з коханою дружиною. Не можна так відмовлятися від почуття, яке розбудило весну, змінило весь світ і твою душу. Треба захищати його, боротися за нього, іти наперекір усьому, а не заглядатися на іншу, до якої так прихильно ставиться мати. А то може статися так, що інша замість очікуваного багатства і добробуту принесе у клунках злидні. Тоді не освячена коханням хата стане пусткою, життя втратить свою принаду і перетвориться на убоге животіння. Я б ніколи не допустив цього. Нехай би моя обраниця комусь і не подобалась, нехай говорили б люди, що хотіли, але на місці Лукаша я б цінував найпрекрасніше почуття, яке здатне і вовкулаку перетворити на людину. Кохання треба берегти, цінувати й оберігати, і тоді воно наповнить життя сенсом, радістю і щастям.

Вірш Олени Теліги "Сучасникам" як моральний заповіт поетеси

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й є моя сміливість:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Я ще і ще раз перечитую вірш Олени Теліги "Сучасникам". Намагаюся збагнути, що це: лист до читачів, щирий і відвертий, у якому авторка розповідає про себе? Чи може, це — її своєрідний звіт перед нами, перед суспільством? Як на мене, то вірш цей можна ще порівняти з ліричною піснею душі...

Але, якщо навіть погодитися з усіма цими припущеннями, не можна не помітити найважливішого: на ньому стоїть адреса — "Сучасникам". А це значить, що слова вірша звернені до кожної людини, що була сучасником поетки, і до сьогоднішніх сучасників, наших з вами. І тоді приходить розуміння, що у рядках цієї поезії зашифрований заповіт людини, яка знесла на абсолютно добровільну Голгофу неймовірний тягар національної долі — підкреслений український патріотизм і утримала його. Як на початку XX століття — Леся Українка...

Объяснение: