Будь ласка, випишіть цитати з твіру і.франка про захара !

  максим: «але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». • «…се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, з. беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. невважаючи на глибоку старість, захар беркут був іще сильний і кремезний. …сад, пасіка й ліки — се була його робота». • «громада — то був його світ, то була ціль його життя». • «в своїй чотирилітній мандрівці захар беркут пізнав світ, був і в галичині, і в києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки». • «…все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній тухольщині». • «…знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають…віддавна захар беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і .

давно,

іще в шістсот якомусь році,

ну, цебто більш як три віки тому,

коли носили шпаги ще при боці

і розважали стратами юрму,

коли відьом палили при народі,

коли наук не знали ще ладом, —

 

кажу, давно, кажу, у вишгороді

підсудна анна стала пред судом.

 

було тій анні, може, десять рочків,

її привів розлючений сусід.

багряне листя, кілька тих листочків,

останнє листя із кленових віт

було на стіл покладене, як доказ,

і шаруділо тихо на сукні.

осіннє сонце, яблуко-недоквас,

стояло в голих кленах у вікні.

 

і той сусід сказав тоді у тиші:

— панове судді! я її привів.

вона кольорові миші

з оцих ось жовтих і сухих листків.

ото складе листочок до листочка,

два рази хукне — так і побіжать.

 

у мене діти, в мене син і дочки,

у них цяцьки так жужмом і лежать.

вони були нормальні і здорові,

а ця чаклунка збила їх з пуття.

вночі їм сняться миші кольорові.

од тих мишей немає нам життя!

 

тоді суддя в судейській чорній мантії

сказав:

— життя — це справа без гарантії.

чаклунок ми караєм по закону.

перехрестіться, пане, на ікону.

скажіть суду: вона із димаря

вночі літала чи згасила зірку?

чи вам ті миші згризли сухаря,

а чи прогризли у підлозі нірку?

 

сусід сказав, що миші ті якраз

такої шкоди не чинили зроду,

що в господарстві наче все гаразд,

а йдеться швидше про моральну шкоду.

 

суддя спитав: — вони на вас гарчать?

— та, — каже, — ні. але вони яскраві. —

два рази хукнув писар на печать.

сиділа тихо дівчинка на лаві.

 

був сірий день. і сірий був сусід.

і сірий стіл. і сірі були двері.

і раптом нявкнув кольоровий кіт.

залив чорнилом вирок на папері.

Уставленні до дівчат-кріпачок панночка жорстока й ненависна, вона змушує їх постійно працювати, та ще й сердиться, коли бідні підуть обідати та відірвуться від роботи. та найбільше потерпала від неї устина, на якій та зривала все своє зло, роздратування, неначебто це не жива мисляча істота, а якась тварина чи бездушна річ: «вона мене й щипає, й штрихає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною! » одного разу панночка навіть трохи не задушила устину через те, що та не так її заплітала. як бачимо, панночка втрачає будь-які звичайні людські моральні принципи в ставленні до кріпаків. такою ж була інститутка в особистому житті. коли вона закохалася в полкового лікаря, то навіть до нього ставилася, немов до свого прислужника, а не до такої ж людини. устина говорить про її почуття: «якось дивно полюбила, не по-людськи». вона ніби хизується перед іншими панночками, що зуміла приборкати такого гордого красеня. панночка спочатку хоче втерти носа всім іншим дівчатам, до того ж вона думає, що лікар бідний, то й не має в ньому особливого інтересу. у бажанні володарювати людьми панночка доходить до абсурду, коли, наприклад, забороняє лікареві напитися води, хоч його й мучить спрага. коли ж дізнається, що лікар має статки, зразу ж вирішує вийти за нього заміж. дуже характерним є епізод, в якому панночка повідомляє, що дарує молодим дубки. лікар тоді замріяно згадує, що тут вони закохалися, що «садок зелененький, квітчастий» там. а панночка сміється з нього, думаючи тільки про прибутки від цього маєтку: «садок зелененький, садок кві ти згадай, серце, які дубці дохідні! » ці холодні слова якнайкраще показують її духовну нерозвиненість, дрібність її натури. на хуторі, ставши повноправною господаркою, панночка все більше навісніє, намагаючись витиснути з маєтку більше зиску: «люди прокидались і лягали, плачучи, проклинаючи її усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче із-найшла. каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли; здавалося усяке діло каторгою. стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась; тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить». дійсно, в очах кріпаків панночка поставала не як людина, а як якась страшна потворна істота, ящірка, уособлення зла й страждання