Зяких частин складається біблія за змістом тф жанрами?

Сама книга, яку називають «біблія», складається із двох основних частин — це старий заповіт і новий заповіт. старий заповіт старий заповіт або старий завіт — перша частина біблії, що по обсягу складає близько трьох четвертих усієї біблії. старий заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. у них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини бога з вибраним ним народом ізраїлю.  структура старого завіту, яка складається з чотирьох головних груп:   доісторичні книги   історичні книги   навчальні (поетичні) книги   пророчі заповіт новий заповіт — друга частина біблії, що містить у собі 27 книг.      

іван брюховецький. іван брюховецький — запорозький кошовий отаман, проголошений січовиками гетьманом.

характер брюховецького як історичної особи, його способи досягнення своєї мети в романі відтворено правдиво. це був політичний авантюрист без совісті й честі, владнолюбна, хижа, підступна людина. своїми демагогічними обіцянками, фальшивим народолюбством він зумів до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства.

 

 

спочатку ми бачимо брюховецького в романовому куті, де він стояв кошем, в і запорожців, городових козаків, міщан, селян. іванець (а це прізвисько говорить про його низьке походження) навмисне принижувався, підкреслював свою безкорисливість.

зате на «чорній раді» брюховецький з’явився пишно вбраним, з гетьманськими : булавою, бунчуком і корогвою, «позирав гордо, по-гетьманському, і тілько посміхавсь, узявшись у боки». він був упевнений у перемозі, бо далекоглядно прихилив на свій бік московських бояр, князя гагіна, який «взявши від іванця великі подарунки, його неситій злобі потурає». він проголосив рівність, запросив на раду «бургомістрів од міщан» та «мужицьких виборних». однак ті, хто добре знав брюховецького, розуміли, що це лише гра в демократію.

лицемірство брюховецького виявилося ще й у тому, що перед обранням його на гетьмана він погодився на покарання кирила тура, а після того заборонив судити за ще гіршу провину олексу сечила, висміяв старійшин-січовиків і прогнав їх.

самолюбство й амбітність, підлість, уміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю запорожжя, слабкодухість брюховецького дорого коштували тогочасному українському суспільству, призвели до великих усобиць та кровопролиття.

відповідь:

пояснення:

літопис самовидця – одне з джерел з історії укр. козац. д-ви 2-ї пол. 17 ст., пам'ятка нац. писемності. створений на стародубщині в останній чв. 17 ст. сучасником (самовидцем) описаних у ньому подій. зберігся на лівобережній україні в кількох списках 18 ст. (кожен зі списків має деякі доповнення і ; жоден не містить назви твору та імені автора). текст літопису дослідники поділяють на 2 частини. перша охоплює події 1648–72 і має характер істор. мемуарів. у основі другої (1673–1702) лежать щоденникові записи. п.куліша, який дав назву рукопису, уперше твір був опубл. о.бодянським у москві 1846.

існує кілька гіпотез про ім'я автора літопису (зокрема, що ним є ф.коробка чи ф.кандиба; див. кандиби), найбільш аргументованою з них вважається та, що розроблена в.модзалевським, м.петровським, м.грушевським та ін. згідно з нею, автором літопису був генеральний підскарбій часів і.брюховецького, згодом – стародубський священик р.ракушка-романовський (бл. 1622 – 1703). цю гіпотезу вперше висловив у листі до п.куліша історик-аматор п.сердюков.

на думку дослідників, характерною особливістю літопису є відносно правдиве відображення заг. панорами істор. подій, що відбувалися в україні в 2-й пол. 17 ст. саме таким чином у ньому описано, зокрема, хід національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. (див. національна революція 1648–1676) та утворення укр. козац. д-ви. автор на конкретних подіях виклав осн. причини польсько-укр. конфлікту. його ставлення до козац. верхів, різних сусп. станів найяскравіше засвідчує оповідання про сплановану москвою чорну раду 1663. з багатьох висловлювань автора випливає, що він був прихильником сильної гетьман. влади, виразником інтересів заможного козацтва. засуджував боротьбу різних політ. партій та соціальні заворушення, що тривали з 1658 до початку гетьманства і.мазепи. дав стриману характеристику б.хмельницькому (ймовірно, на тональності його тексту позначилися песимістичні погляди і настрої, що склалися в нього під впливом подій в україні 1670-х рр. – доби руїни). досить часто практикував безпристрасну форму викладу, це давало йому можливість не виявляти власного ставлення до багатьох діячів свого часу. з симпатією він писав лише про лівобереж. гетьмана наказного я.сомка та про запороз. кошового отамана і.сірка. у негативному плані зобразив тих провідників, які вже зійшли з істор. сцени, зокрема гетьманів і.виговського, д.многогрішного, і.самойловича, полк. в.золотаренка. ключові події свого часу – гадяцький договір 1658,андрусівський договір (перемир'я) 1667, підлеглість укр. церкви московському патріархатові тощо – описав у спокійному тоні, а деякі такого ж масштабу події не згадав узагалі. виявив своє співчуття народові у зв'язку із введенням москвою податків і стихійними лихами (поширенням епідемій, нашестям сарани, великими морозами тощо).

у літописі описано стосунки гетьман. урядів із сусідніми д-ми: річчю посполитою, росією, кримським ханатом, османською імперією, молдавським князівством. ставлення автора до польщі, росії, їхніх політ. діячів не завжди виразне, інколи приховане. оцінка політики крим. ханату й осман. імперії стосовно україни в усіх випадках є негативною і ґрунтується не тільки на реліг. переконаннях, а й, передусім, на засудженні спустошливих татаро-турец. нападів, унаслідок яких правобережна "україна стала пуста", знелюдніла. автор був досить добре обізнаний з подіями, що відбувалися в литві, курляндії (істор. область у і на території сучасної латвії на зх., пд. зх. і пд. від ризької затоки), ліфляндії (істор. область у і – пн. частина сучасної латвії та пд. частина естонії), швеції, пруссії, голландії (нині нідерланди), австрії, угорщині та в ін. країнах. термін "україна" в тексті вжито понад 70 разів.

літопис помітно вплинув на подальший розвиток укр. історіографії, насамперед на твір г.граб'янки, а через нього – на "короткий опис малоросії", компілятивні праці я.лизогуба (див. лизогубівський літопис), в.рубана та ін. авторів. зверталися до цієї пам'ятки о.рігельман і автор "історії русів". з неї брали сюжети для своїх творів письменники (зокрема п.куліш під час роботи над романом "чорна рада"). літопис написаний книжною укр. мовою, близькою до народно-розмовної.