Фонетична транскрипція слова волосся

Шевченка знають усі. Його поезії з дитинства увійшли в життя кожної родини. Тому виділити щось "найкраще" з його творчості я вважаю неможливим на мене найбільше враження справила поема "Наймичка". Я навіть знаю, чому саме: моя бабуся за трагічних обставин втратила колись дитину. В нашій сім'ї про це не згадують, але знають, що такого горя зазнала наша рідна бабуся.

І втрата власної дитини — це для мене і заборонена, і страшна, і пекуча тема. А її порушує Т. Г. Шевченко у своїй поемі. Тут мати не зовсім втратила свого синочка — вона змушена була підкинути його. А сама пішла в наймички туди, де її дитину визнали за свою. Ганна жила поруч з нею, щодня бачила її і спілкувалася з рідною кровинкою, не маючи змоги сказати правди. Ганна дочасно згоріла, не винісши такої кари, яку їй послала доля. Адже її син називає мамою іншу жінку. Вона бачить, як виростає, стає гарною, доброю людиною її син. Вона нарешті доживає й до онука, а він теж не її!

Страшну таємницю все життя ховала в собі Ганна, вбачаючи свою провину в тому, що народила сина без батька. І, вмираючи, вона видихнула мене, мій синочку!

Я... я твоя мати".

Так дізнався дорослий, зрілий чоловік Марко про трагічну долю рідної матері. Так трагічно закінчується моя улюблена поема великого Кобзаря.

Конрад — незвичний хлопчик. І навідь не тому, що до пані Барлотті його приніс поштар у здоровезній бляшанці.  А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам… Для молодшого та середнього шкільного віку.

        - Пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина.

Пані Бартолотті — митець. Справжній митець! Її килими — мистецькі твори. Тому вони  такі дорогі! Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. В неї були молоді і старі дні. Пані Бартолотті нікому не казала скільки їй років, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку.  Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує «дитино моя». Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції. А ще Солону яловичину пані Бартолотті любила ще дужче, ніж кукурудзяні палички.