Твір роздум на тему рострілляне відродження ( плужник, рильский)

Розстрі́ляне відро́дження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 30-х рр. xx ст. в україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке знищив тоталітарний сталінський режим. термін «розстріляне відродження» належить єжи ґедройцю. вперше це формулювання з'явилося у листі єжи ґедройця до юрія лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення ґедройця підготував лавріненко: «щодо назви. чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „розстріляне відродження. антологія 1917–1933 etc.“ назва тоді звучала би ефектно. з другого боку, скромна назва „антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. що ви думаєте? » антологія «розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом єжи ґедройця у бібліотеці паризької «культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду. антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. за це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в україні нараховувалося 5000 письменників). початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт михайла ялового і самогубство миколи хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «слово». кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. тоді, «на честь 20-ї річниці великого жовтня» у соловецькому таборі особливого призначення за вироком трійки розстріляний лесь курбас. у списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були микола куліш, матвій яворський, володимир чеховський, валер'ян підмогильний, павло филипович, валер'ян поліщук, григорій епік, мирослав ірчан, марко вороний, михайло козоріс, олекса слісаренко, михайло яловий та інші. загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.

народна творчість художнє, народне мистецтво, фольклор, художня творча діяльність трудового народу; створювані народом і що існують в народних масах поезія, музика, театр, танець, архітектура, образотворче і декоративно-прикладне мистецтво. у колективній художній творчості народ відображає свою трудову діяльність, суспільний і побутовий устрій, знання життя і природи, культи і вірування. у н. т., що склався в ході суспільної трудової практики, втілені переконання, ідеали і прагнення народу, його поетична фантазія, багатющий світ думок, відчуттів, переживань, протест проти експлуатації і гніту, мрії про справедливість і щастя. що ввібрало в себе багатовіковий досвід народних мас, н. т. відрізняється глибиною художнього освоєння дійсності, правдивістю образів, силоміць творчого узагальнення.

багатющі образи, теми, мотиви, форми н. т. виникають в складній діалектичній єдності індивідуальної (хоча, як правило, анонімного) творчості і колективної художньої свідомості. народний колектив століттями відбирає, удосконалює і збагачує знайдені окремими майстрами рішення. спадкоємність, стійкість художніх традицій (в рамках яких, у свою чергу, виявляється особиста творчість) поєднуються з варіативною, багатообразним перетворенням цих традицій в окремих творах.

а вот художня література: все навпаки. вона має в творі автора, який пиши за своїм жанром, своєю мовою, пиши різні художні засоби, твори передавалися з уст в уста людини.

ответ:

с одной стороны - жить по простому, к примеру в деревне - это более душевно, большая часть людей не тычет пальцем со словами "вор! ", "точно не за свой счёт живёт! " и т.д. живёшь тихой и спокойной жизнью. душа вольна на просторах. но даже в этой жизни есть свои изъяны. нехватка средств, отсутствие   необходимой ( к примеру медицинской ) в полном объёме, ведь во многих деревнях по серьёзным   ситуациям приходится ездить в город, а там уж - как повезёт..

рассмотрим жизнь в городке. здесь много вариантов. есть живущие в достатке, но несчастны, ибо их гложат их "грехи", есть те, кто просто   в достатке и ни о чём не заботится - живёт на широкую ногу. есть живущие по обыденному, ничем не выделяющиеся и вполне довольные своей жизнью. так же те, живущие по обыденному, могут хотеть чего-то большего, но не прикладывать никаких усилий, или же у них просто не получается, не хватает сил и   упёртости.

можно рассуждать по этой теме довольно долго. но каждый человек сам выбирает как ему жить. и его выбор, духовные предпочтения, возможности, стремления, упёртость   и желание, решают, какой будет его жизнь.

а что касается моего выбора - я (пишешь как считаешь, либо про достаток, либо про обыденность)

надеюсь ))