Цитати до образу чіпки панаса мирного "хіба ревуть воли, як ясла повні? "

Ну это значит разве ревут воли если ясла это кормушки полные

Літо — безтурботна пора. спиш до обіду, граєш в комп’ютер до того часу, поки не набридне, а потім йдеш гуляти на вулицю. звичайно, були й більш веселі дні, це коли ми ходили в походи, з батьками їздили на море…цього літа я часто ходила в похід зі своїми друзями та братом. добиралися до місць пішки, з дуже важкими рюкзаками. перший похід був виснажливим, бо йти довелося довго. коли ми дійшли до потрібного нам місця, знесилені, впали на м’яку траву. після відпочинку брат з другом пішли за дровами. знайшовши дрова, ми розпалили багаття, засмажили сардельки й запекли картоплю. на природі ми грали в карти, у футбол і бадмінтон. в цей день сонце так сильно припікало, що ми не стрималися та стрибнули в озеро.в кінці липня ми з батьками полетіли на море до туреччини. нам дуже сподобався наш готель:

Образ Климка

(Григір Тютюнник "Климко")

Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка, дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта, чесна робота, щасливе життя.

А як щодо асоціацій на поняття "війна" та "злидні"? Жорстоке, холодне, стрімке, бурхливе. Питання про завтрашній день, взагалі про життя, невпевненість у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання...

Війна і мир. Світло та темрява. Після довгого часу, проведеного у світлі, у несподіваній темряві ми не побачимо нічого, крім густого мороку. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Страшних подій, які відбулись і які ще стануться. Мільйони життів скалічено, зруйновано так, що не відбудувати і не повернути.

У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє у вир подій — смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, але затишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди — усі опікувались ним. І він допомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив, але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза з молоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж міцне щастя, — та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.