Характеристика ярославны "слово про iгорев похiд

Серед жіночих образів, створених літературою давньої русі, дружина новгород-сіверського князя ярославна посідає особливе місце. образ її у творі місткий, узагальнений. це і мати-вітчизна, яка послала захищати рідну землю від ворога, що загрожував усім і кожному. це водночас і глибоко ліричний образ жінки, втілення подружньої вірності, моральної чистоти. вкарбовується в пам’ять юна постать в путивлі на забралі; вся вона — жіноче чекання й тривога, вболівання і скорбота. як відомо, література давньої русі не знала відверто вигаданого героя, і ярославна — це історична особа, але разом з тим вона — художній образ, створений автором «слова…». ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська жінка, що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. образ ярославни належить до найблагородніших і найдовершеніших жіночих образів у світовій літературі. великі людські почуття тонко підмічені і відтворені автором «слова», витримали випробування часом. пройшовши крізь віки, ярославна хвилює і сучасного читача своєю моральною силою, благородством і чистотою.

Сучасній людині просто необхідно мати розвинену уяву і фантазію, бути злегка романтичною. адже з кожним днем все більше роботи, яку раніше робили люди, виконують автоматизовані роботи. через це люди втрачають робочі місця. роботи вміють робити майже та на щастя, вони не вміють фантазувати і вигадувати щось так, як вміємо це ми, люди. а особливо, діти. тому для всіх людей дуже важливим є наявність і постійний розвиток фантазії, уяви, креативу. сучасні дитячі письменники - такі як ярослав стельмах, леся воронина, всеволод нестайко - всі вони володіють чудовою уявою. і наділяють такими ж рисами героїв своїх творів. наприклад, сергій та митько з "" повірили старшому за них василю трошу, що в озері дійсно живе страшна химера. бо вони діти з грайливою уявою, вони вміють і люблять фантазувати. їм обом хочеться, щоб "митькозавр" існував  насправді. клим джура - головний герой "засобу №" - той взагалі віднайшов машину часу і познайомився з іншопланетянами. мало того, він врятував усю планету від страшного вірусу переляку. "тореадори з васюківки" - іван-ява рень і павлуша завгородній - це хлопці, які збиралися прокласти під свинарником лінію у них постійно знайдеться декілька креативних ідей. в усіх трьох вищезгаданих творах головні герої постійно щось вигадують, потрапляють у незвичайні ситуації тощо. все завдяки талановитим письменникам і письменницям - реальним дорослим людям, які всередині частково лишилися дітьми. за це їм і дякуємо.

Полонені німці зводили житловий квартал з любов'ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся , стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки. навесні фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу. фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. під осінь фрідріх страшно кашляв. охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх. одного разу фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба. восени ми перейшли в новий дім. якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. я кинулась туди, простягла руку відсмикнула — поряд стояв зв'язаний нами хрест.   минуло півстоліття. за цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. якось син прибивав поличку до стіни. дриль шурхнув у якийсь отвір. там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: «ви не знаєте, де наш тато? » коментар війна - жорстока річ. від неї постраждали мільйони людей. причому не лише ті, що захищалися, а й ті, що нападали. ми не можемо знати, чи усвідомив фрідріх свою провину перед нашим народом, але напевне, що спокутував. діти ненавиділи полонених німців за те зло, що принесли вони на нашу землю. дорослі, жінки були більш милосердними, можливо, розуміючи, що багато вояків потрапили на фронт і не зі своєї волі. у кожному разі, двоє дівчаток — дочок фрідріха — ні в чому не винні. та деталь, що будинок простояв піввіку без ремонту, був теплий і затишний, говорить: для людини більш природними є мирна праця, будування, аніж війна й руйнування.