Скласти акровірш щоб перші букві мали слово троянда

тебе я люблю своя украина 

робити все тильки для тебе 

о небо ти бачиш що я люблю свою батькивщыну

я всим малечам 

нас буде велика сила

добра земля   це украина

а зробиты ии краше немае кому

Новела "Сойчине крило" належить до пізньої прози І. Франка. До твору подано підзаголовок "Із записок відлюдька". Проблематика цієї новели має екзистенційний характер, бо автор порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Хома — Массіно стає відлюдьком, свідомо відмежувавшись від людей, заховавшись за витворами культури. Він трагічно смакує своє одинацтво, із захватом думає про те, що в нього є окреме, інше життя, про яке ніхто не здогадується. У кабінеті "відлюдька" "зо стін глядять артистично виконані портрети великих майстрів у штуці життя: Гете, Емерсона, Рескіна". Життєвим кредо Хоми стає "Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!" Це ніби втеча від самого себе, створення ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього життя, але життя без мети і, слід гадати, без майбутнього. Така позиція героя є свідомою, але ж це самообман. Невипадково в новелі зображено передноворічний час, що виступає як символ змін. Власне, через кілька годин Хома хоче остаточно позбутися своїх спогадів, що все одно бентежать душу, хоч і намагається він організувати своє життя за принципом "артиста життя" (за філософією Епікура, "Мудрий є артист життя", тобто світ, з якого вилучено страждання, є атараксією — душевним спокоєм, якого може досягти мудрець). Так само тікає від себе й Манюня, від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир життя злочинницького світу. Тікає, бо, на її думку, не вірить у її кохання Мессіно, не відповідає саме так, як вона відчуває. Хоч, швидше за все, вони не чують один одного, а прислухаються до себе, до своїх поривів.

Объяснение:

Объяснение:

Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. Пансіон “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної благородної риси характеру. Не привчена до праці змалку, інститутка веде паразитичний б життя. Вона влаштовує безкінечні бенкети, приділяє непомірну увагу своєму туалетові. Панночка — жорстока. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче. Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба. Кохання її “чудне”. Вона сумує, плаче, бо наречений її бідний. Настрій її міняється, як тільки вона дізналась, що нареченому в спадщину дістався хутірець. Де взялася люб’язність, привітність, радість! У неї любов тільки за багатство, маєток. Ось яка у панночки мораль. Ще лютішою стала інститутка, коли відчула, що в неї є свійхутірець. Прибравши до рук чоловіка, вона перетворилася з “освіченої” панночки на самодурку. Під час господарювання на хутірці вона стає зажерливою, скупою, брутальною і роздратованою. Вона брехлива, люта, груба та некультурна. Необмежена влада над кріпаками ще більш спустошує душу інститутки, робить її жорстокою та бездушною;