Чому весілля є драмою? можна своїми словами

Драма- це вистава,п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. герої — переважно звичайні люди. автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій. це саме стосується весілля. це по суті розугрування вистави,де в кожного своя роль: мода пара,старости, характер,бо стосується життя людей. автором виступає народ,оскільки весь сценарій розписаний давно: сватання, викуп нареченої, благословення, шлюб, частування, танці, пісні,посад.  створення нової сім\ї є тим гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі 

Саме душа, а не тіло людини, створена за образом божим. тіло — це лише оселя душі. душа — внутрішній, психологічний світ людини. духовний світ людини глибокий, багатогранний, але непізнаний до кінця. чим він багатший, тим цікавіша людина, тим прекрасніше її життя. велике значення мають духовні цінності. можна бути багатою людиною, а почуватися нещасним, тому що в душі, сповненій праг- ненням до заможності, уже не лишається місця для добра. а можна, навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа бажає й захистити як близьку, так і чужу людину. одним словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не про- йти по життю сірою тінню. роман «собор» о. гончара відкриває нам глибоку житгєву мудрість. усі вчинки народжуються в душі, благословляються в її соборі. треба керуватися в усіх діях вічним дороговказом — святинею собору своєї душі. у моєму житті все найвагоміше пов ‘ я з ано з родиною. відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — усе це дає мені с ім’ я. отож бережімо собори своїх душ! душа—це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — обо- лонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. проте один без одного вони існувати не можуть. це все одно, що горіх і ядро. на мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло — лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. тож оці- нуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість душі. а хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.

важливим аспектом філософського осмислення людини є врахування її природного руху замкненим колом: народження - життя - смерть. з давніх-давен людина намагалась якось осягнути цей вічний круговорот життя. у чому смисл природного процесу народження, розвитку, зрілості, старіння і смерті як людини, так і будь-якого іншого організму? це питання виникає як намагання виправдати свою присутність на землі, свою долю й призначення. знайшовши таке виправдання, людина може змиритися з думкою про скінченність індивідуального буття. таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити (існувати), а й у тому, як і для чого (чи для кого) жити.

отже, в чому полягає сенс життя?

сенс життя - це поняття, яке відбиває постійне прагнення людини співвідносити свої вчинки із системою суспільних цінностей, з вищим благом, щоб у такий спосіб діставати можливість виправдовувати себе у своїх власних очах, в очах інших людей чи перед якимось авторитетом, богом. інакше кажучи, це пояснення собі й іншим, для чого ти живеш.

сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. але свободу не можна ототожнювати зі свавіллям. її слід сприймати з точки зору відповідальності. людина відповідає за вірно знайдений і реалізований сенс свого життя, життєвих ситуацій, що в них вона потрапляє. людина повинна йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу. відчути і знайти своє покликання їй є самопізнання, відповідальність за реалізацію свого призначення, що на землі є узгодити універсальні життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями.

з точки зору змісту вищого блага вирізняють такі типи обгрунтування життя: гедонізм, аскетизм, евдемонізм, корпоративізм, прагматизм, перфекціоналізм, гуманізм.

представники гедонізму мстою життя людини і її вищим благом вважають насолоду. представники аскетизму сенс життя вбачають у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з мстою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу. в основі евдемонізму лежить прагнення людини до щастя, що є головною мстою життя. корпоративізм сповідує груповий егоїзм, що вбачає сенс життя в належності до обмеженої спільноти, для якої головне- приватні інтереси. прагматизм виражає прагнення людини до вигоди, блага. перфекціоналізм пов'язує сенс життя з особистим самовдосконаленням, навіть коли воно здійснюється за рахунок інтересів інших людей. представники гуманізму спрямовують свої зусилля на утвердження гідності й розуму людини, її прав на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

з точки зору здійснення задуму життя виокремлюють: оптимізм, скептицизм, песимізм. і не існує ситуацій, що були б дійсно позбавлені сенсу - навіть самогубець вірить у сенс якщо не життя, то смерті. життя і смерть, любов і егоцентризм, етика і аморальність, осмисленість і абсурд, нігілізм і самопожертва - ці протилежні, але взаємопов'язані "абсолюти" людського буття явно чи опосередковано детермінують вибір людиною самої себе.

схематично і досить умовно можна окреслити такі варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури.

1. сенс життя споконвічно існує в глибинах самого життя. для цього варіанта характерне релігійне тлумачення життя. єдине, що робить осмисленим життя і має для людини абсолютний сенс, є не що інше, як активна співучасть у боголюдському житті. не перероблення світу на основах добра, а вирощування в собі субстанціального добра, зусилля жити з христом і у христі. бог створив людину за своїм образом і подобою. і ми своїм життям повинні проявити його, бо емпіричне життя світу, як писав семен франк, безглузде, як безладно вирвані з книги сторінки.

2. сенс життя перебуває за межами життя. його можна назвати "життям заради інших людей". для людини життя стає осмисленим, коли вона служить інтересам родини, нації, суспільства, коли вона живе заради щастя прийдешніх поколінь. їй небайдуже, що вона залишить після себе. недаремно прожити життя - це і продовжитися у своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної і духовної діяльності. але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли все твоє неповторне життя перетворюється на засіб для створення якоїсь ідеї чи ідеалу (це може бути ідея комунізму, "світлого майбутнього" тощо). якщо така позиція не пов'язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і національного, і релігійного фанатизму).

3. сенс життя створюється самим суб'єктом. цей варіант можна розуміти як "життя заради життя". його фундатором був давньогрецький філософ епікур. жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про смерть.