Вплив давньогрецького театру на розвиток світової літератури

Історія  давньогрецького театру  охоплює майже тисячоліття (vi ст. до н.е. — v-vi ст. н. він виник із сільських святкувань на честь бога  діоніса  —  діонісій. на цих святах виконувалися  дифірамби  і фалічні пісні (це пісні,які заспівували під час сільських свят землероби на честь улюбленого бога діоніса,коли вже починалася нестримно весела й буйна карнавальна частина урочистостей; виконувала їх процесія селян,які вже добряче почастувалися діонісовими дарами,деякі з них несли в руках великі зображення символів плодючості-фали(носії зображень-фалофори),які символізували животворні сили природи,що пробуджувалися навесні), що містили елементи  діалогу  та театральної дії. подальший розвиток дифірамба пов'язується з ім'ям поета  феспіса  (друга половина 6 століття до н.  якому приписується і введення першого актора. з  хору, що становив аж до епохи  еллінізму  необхідну приналежність драми, у другій половині 6 століття виділився особливий виконавець  —  актор, яким був сам  драматург.театральна культура стародавньої греції справила величезний вплив на розвиток світового театрального мистецтва. широко використовували грецьку театральну спадщину римляни (особливо на ранніх етапах розвитку), діячі епохи  відродження  і  просвітництва. демократичні традиції театрального мистецтва античної греції зберегли значення і для наступних епох. постановка значних суспільно-політичних, філософських і етичних питань, насиченість драматургічних творів ідеями патріотизму, увага до людини, глибина героїчних характерів, що пробуджує свідомість глядачів, унікальність давньогрецького театру.

Михаил Стельмах — интересный, самобытный, талантливый писатель. Один из выдающихся и вдумчивых художников слова. Он одновременно поэт и прозаик, драматург и фольклорист, публицист и киносценарист.

Одним из лучших автобиографических произведений украинской литературы XX столетия является повесть «Гуси-лебеди летят». В ее основу легли воспоминания будущего писателя о своем детстве, которое в подольском селе. Поэтому и рассказ ведется от имени сельского мальчика Михайлика.

Над домом Стельмахов часто пролетали лебеди, и от их полета был слышен звук, похожий на звук далеких колоколов. Дед говорил, что так поют лебединые крылья. От созерцания перелета этих замечательных птиц мальчику становилось на сердце и радостно, и грустно. Он знал, что лебеди полетели «на тихие воды, на ясные зори».

Еще одним чудачеством Миши было желания читать. Парень перечитывал все, что только попадалось ему под руку. Хотя мать и кричала часто за то, что сын не может оторваться, как завороженный, от книжки, и грозилась выбросить их в печь, и все же чтение не прекращалось.

Очень любил Миша, когда весной мать начинала доставать из кладовки, сундуки, из-под матицы и даже из-за божницы свои узелки с семенами. Она радостно перебирала свое добро и в мечтах уже видела себя среди лета среди зеленого зелья. Семена для нее было святым.

Но произошел случай, когда Миша отдал последнее тыквенные семечки молодой женщине с маленьким мальчиком. Это были беженцы из Херсонщины. Женщина была голодная, истощенная, она решилась попросить кусок хлеба у богача, но тот отказал. И тогда Миша быстро высыпал в подол рубашки мальчика это семена. Женщина долго благодарила за его милосердие. А мать совсем не ругала Мишу, а, наоборот, одобрила его поступок.

Відповідь:

Михайло Стельмах-цікавий, самобутній, талановитий письменник. Один з видатних і вдумливих художників слова. Він одночасно поет і прозаїк, драматург і фольклорист, публіцист і кіносценарист.

Одним з кращих автобіографічних творів української літератури XX століття є повість «Гуси-лебеді летять». В її основу лягли спогади майбутнього письменника про своє дитинство, яке пройшло в Подільському селі. Тому і розповідь ведеться від імені сільського хлопчика Михайлика.

Над будинком Стельмахів часто пролітали лебеді, і від їх польоту було чути звук, схожий на звук далеких дзвонів. Дід казав, що так співають Лебедині крила. Від споглядання цих чудових птахів хлопчикові ставало на серце і радісно, і сумно. Він знав, що лебеді полетіли «на тихі води, на ясні зорі».

Ще одним дивацтвом Міші було бажання читати. Хлопець перечитував все, що тільки траплялося йому під руку. Хоча мати і кричала часто за те, що син не може відірватися, як заворожений, від книжки, і погрожувала викинути їх в піч, і все ж читання не припинялося.

Дуже любив Міша, коли навесні мати починала діставати з комори, скрині, з-під Матиці і навіть з-за божниці свої вузлики з насінням. Вона радісно перебирала своє добро і в мріях вже бачила себе серед літа серед зеленого зілля. Насіння для неї було святим.

Але стався випадок, коли Міша віддав останнє гарбузове насіння молодій жінці з маленьким хлопчиком. Це були біженці з Херсонщини. Жінка була голодна, виснажена, вона зважилася попросити шматок хліба у багатія, але той відмовив. І тоді Міша швидко висипав у поділ сорочки хлопчика це насіння. Жінка довго дякувала за Його милосердя. А мати зовсім не лаяла Мішу, а, навпаки, схвалила його вчинок.

Увірші «і ти колись боролась, мов ізраї» леся українка використовує біблійні легенди про те, як народ ізраїльський шукав землі обітованої. новітнім мойсеєм поетеса побачила богдана хмельницького. здавалося б, повинні запанувати мир та злагода між брата-ми-сусі. але «дух зрадив», і знову український народ опинився ще в більшій неволі на своїй власній землі. провідники нації теж не змогли знайти спільної мови між собою, спільної мети — «з отарою блукали й пастухи». з болем лірична героїня запитує: «чи довго ще, о, господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі? » можливо, треба розсіяти народ по світу, щоб журба за рідним краєм примусила його боротися й добуватися батьківщини, тоді вона буде ріднішою? твір ліро-епічний, сповнений риторичних запитань, які глибоку занепокоєність поетеси принизливим становищем свого краю й байдужістю народу.