Іван липа твір "близнята" . життєві цінності персонажів: мати, сини?

  кожна мати бажає для своєї дитини долі, кращої за свою. у колискових піснях звертання до своєї крихітки ненька передає всю любов свого щирого серця.              бути щасливими, щоб не знали бідності, нужденного життя - ось чого побажала своїм близнятам вбога жінка. а трохи пізніше додала, щоб не тільки про себе, а й про всіх знедолених.              одному з синів за бажанням матері судилося дбати про щастя сучасних людей, другому - майбутніх. щедрими подарунками наділила доля близнят. тому, хто мав розуміти людські пристрасті, -три яблучка: одне спіле, друге золоте, третє - таке, як в раю росло. його братові доля подарувала маленьку земну кулю з горами, морями і блакитним небом.              брати підростали, подарунки для них були найдорожчим скарбом. прийшов час кожному піти своїм шляхом. один збудував палату, де люди звільнялися від сумнівів, сміялися та веселилися, навіть ті, хто керував країною, забували про все на світі. але невдовзі завойовники спалили чудернацьку палату, порозкидали чарівні яблука. помер з горя їх володар.              другий брат мандрував по світу, вивчаючи його, шукаючи відповіді на запитання - як світ побудований, для чого живуть люди, чому так різняться між собою. вже сивим дідом повернувся він до рідної землі. а вона переповнена чужинцями!               зрозумів мудрий брат, що втіхи батьків, їх безжурне життя зробили нещасними дітей; і вирішив повернути волю своєму народові.              птахи, тварини, навіть океанський цар підтримали добрий намір мудрого брата, і спільними зусиллями вони визволили від ворога батьківщину.              і відступила старість перед молодістю: мудрий брат із сивого старця перетворився на прекрасного юнака з золотими кучерями. у цьому - непереможна сила добра, бо подвиги, здійснені в ім'я народу, вічно живуть в його пам'яті. таких синів не забуває земля!               усім нам слід пам'ятати, що мізерні забави і пристрасті не можуть зробити людину щасливою. наше призначення - залишити після себе добрий слід на землі. 

іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про буття і призначення людини на землі. чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. тому кожна людина конструює майбутнє всієї планети. на цю тему було написано чимало книжок і знято докуметальних та художніх фільм, і кожне з них зводить до думки, що людина всетаки не дрібна піщінка, на яку можно наступити і не помітити цього, а цілком вагома частина життя планети. не можно також сказати, що людина ціниться лише в той час коли живе, багато хто здобув визнання після смерті. також не можна судити про цінність буття людини на основі великих подвигів. так, ми звичайно ж повинні поважати національних героїв, вчених та багато кого ще, тому що саме за їх ми маємо теперішне життя. та чи думали ви над тим, що велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть добро ішим. чи не у цьому призначення просто зберігати і дарувати своє хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є людиною!

якщо вірити нашому телебаченню (не кажу вже про спеціалізовану мисливську пресу), то найбільша загроза усьому живому в україні – вовки. половину населення вони з’їли, а другу – перекусали та ще й сказом заразили. хвацькі мисливці настовбурчують перед телекамерами вуса та грізно стискають рушниці: треба винищити сірих до ноги! а чи такий страшний вовк, як його малюють наші журналісти? директор київського еколого-культурного центру володимир борейко переконаний, що у розповідях про вовка більше вигадки, ніж правди: "вовк ще за радянських часів міцно посів у мисливців почесне місце цапа-відбувайла. одному богу відомо, скільки на вовка списали козячих, вепрячих та оленячих шашликів, прикриваючи "вовком-ненажерою" ість та свідомі зловживання у мисливському господарстві.""вовк, – вважає харківський натураліст валерій ловчиновський, – змушує копитних тварин постійно рухатися, чим завдає чимало клопотів мисливцям, які звикли спокійнісінько розстрілювати свої живі мішені біля годівниць та солончаків. от вони його й не люблять". мисливці та журналісти призвичаїли нас до думки, що вовк – вселенське зло й дорога йому одна – на комір. склалася ціла система міфів, які начебто підтверджують цю тезу.перше місце у "вовчій", точніше, антивовчій міфології посідає вже згадане нами "вовки закусали всю країну". дійсно, хворий на сказ вовк може напасти на людину і вкусити її. а от випадки заїдання вовками людей в україні невідомі.за рік вовки кусають в україні близько 20 людей. однак набагато більше людей кусають собаки, особливо бійцівських порід. наприклад, у 2005 р. у львові вони покусали 471 особу (у москві щорічно від укусів собак страждає близько 30 тис. осіб). і чомусь ніхто бійцівських собак не пропонує відстрілювати. не кажу вже про автівки, від яких щороку в україні гине близько 7 тис. осіб та ще понад 50 тис. травмуються. "так від собак і машин – користь", – скаже читач. що ж, перейдемо до міфу №2 – "від вовків немає жодної користі".