Розповідь про роль бандуристів в житті людини.

бандуристи у своїх думах і піснях відтворили історію українського народу, героїчні і трагічні її сторінки. одні з них мандрували селами, інші приставали до козаків і їх у походах. кобзарі завжди були там, де вирішувалася доля країни і простих людей. кобзарі творили, боролись і вмирали, як сотні козаків-повстанців.бандуристи служили не самодержцям, а народу. багато кобзарів однаково добре володіли як бандурою, так і зброєю, були відважними розвідниками, пристрасними агітаторами.народні співці виховували в людях національну гідність і пробуджували прагнення до свободи і незалежності. в своїх епічних творах вони оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни,емоційно піднесено оспівували життя людей та переказували під переливчасте рокотання струн простим «неписьмовим» людям драматичну історію свого народу.українські народні співаки протягом ряду епох були свідками і учасниками історичних подій. було чимало випадків, коли вони разом з козаками відправлялися в походи і силою свого мистецтва піднімали бойовий дух ратників. світогляд народних співаків значною мірою зумовило їх репертуар, зміст та ідейну спрямованість виконуваних ними творів. в основному це були думи, які представляють один із центральних жанрів української народної творчості. як правило, основний акцент у них робився на релігійну суспільну мораль. вони відрізнялися тонкістю почуття і філософською вдумливістю, оспівували лицарство запорізьких козаків.

Свого приятеля олежка я називаю маленьким другом. а він мене — великим другом. зустрічаємось ми лише влітку, коли приїздимо в село.        олежко любить ходити зі мною до озера. ми сидимо в траві и мовчки дивимося на сріблястих заичиків. вони весело скачуть по воді. а в тиху погоду стежимо за хмарами. і за тими, що глибоко-глибоко в озері, і за тими, що високо-високо в небі.        якось ми сиділи на березі й дивилися на воду. просто так дивилися.        сонце вже не пекло. день стояв такий прозорий, що здавалося:         загукай — і повітря задзвенить, як трамвай на рейках.        — наближається осінь,— сказав я.        — і ми знову розлучимося? — запитав олежко. запитав так, що я зрозумів: йому не хочеться зі мною розлучатися.        — так. до наступного літа.        білі хмари поволі пливли по голубому небі. ми дивилися на них і сумували. з ними в далекі невідомі краї відпливає тепле літо, а натомість приходить осінь. і вона розлучить нас з олежком. раптом з-за високих осокорів гордовито випливла така чудернацька хмара, що я з моїм маленьким другом так і втупилися в неї очима. освітлений сонцем бік хмари був біліший за сніг.        а другий бік — темний та похмурий. мабуть, там ховалася осінь.        великі сині очі олежка також мінилися, ніби ота хмара. то світлішали, то смутнішали.        — я хочу на хмару,— несподівано сказав олежко і з надією глянув на мене.— я знаю: там ховається літо.        я теж хочу,— відповів я. бо й мені хотілося побачити, куди хмара забирає літо.        але ж як дістатися до хмари?         олежко зітхнув. зітхнув і я.        ми посиділи мовчки, сумуючи, що хмара забирає від нас літо.        потім олежко ще раз глянув на мене і сказав:         — давай підемо до неї в гості.

Тарас шевченко - величний поет, яким ми і досі захоплюємось. його твори вражають мелодійністю, змістом, численним різноманіттям тем. не є винятком і його вірш "садок вишневий коло хати". на перший погляд  здається, ніби, нічого особливого, але насправді це вірш має глибинну сутність. тарас шевченко описав звичайне українське село, спосіб життя людей. він нам показав, як селяни, незважаючи на свою скруту не втрачають віри, любові. автор своїм величним словом вкотре продемонстрував всю терпеливість українців та їхню нескореність.