Пояснення афоризму сковороди : уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.

Які  б перешкоди не були на твоєму життєвому шляху, не опускай руки.  будь-яка  перепона робить  тебе сильнішою, поразка -це наука.

коли я читав повість а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.

ось павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.

андрій чайковський не ідеалізує павлуся. хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору сулеимана, можна виправдати. ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку ганнусю і визволити її з неволі. цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.

, образ павлуся надовго запам’ятається не тільки мені а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.

Панас дем’янович( тато ) - селинин-хлібороб, який тяжко працює заради добробуту в сім’ї. незважаючи на бідність підтримує сина у його прагненні до навчання. це підтверджують цитати: " згодом батько змирився, що йому й далі доведеться вбожіти   - продав корівчину, а я пішов " і " - сніг не сніг, а вчитися треба. підемо,  михайле, до школи, - він узяв мене на руки, вгорнув полами киреї, а на голову надів заячу шапку". на мою думку,батько хлопчика хороша людина, бо незваючи на сніг і на коментарі людей ніс михайлика на руках до школи, щоб син міг вчитися.