Написати твір на тему "образ князя ігоря"

У«слові» воєнна доблесть його прославляється в особливо піднесеному тоні. як буйний тур, б'ється він у передовому загоні, прискає на ворогів стрілами, гримить мечем об ворожі шоломи, і куди не повернеться він у січі, там лежать голови половецькі. він, як і брат, шукаючи слави, готовий забути для ратних подвигів і про батьківський престол князівський, і про милу жінку свою.зате про своїх бойових товаришів говорить він з особливою теплотою і гордістю.сповиті під сурмами, виплекані під шоломами, бувалі воїни всеволода завжди готові до бою з ворогом; наче сірі вовки в полі скачуть вони, не боячись небезпеки, шукаючи собі честі, а князеві слави.відвага й благородство «русичів» (війська ігоревого, його «дружини»), їх нехтування небезпекою і самою смертю, байдужість до багатої здобичі, якою вони мостять мости по болотах та багнистих місцях, — усі ці якості викликають в автора пошану. недаремно він і про зброю «хоробрих русичів» згадує з таким замилуванням і, говорячи про тих, що полягли за землю руську, знаходить слова, які найглибше його сум і повагу.автор пройнятий глибоким почуттям любові до батьківщини і свідомістю того, звідки походить лихо для неї. створюючи образ того чи іншого князя, він не лишається байдужим. ми виразно бачимо його симпатії і антипатії.серед героїв поеми особливе місце займає святослав, князь київський. автор не раз підкреслює успіх його походу проти половців, коли святослав полонив половецького хана кобяка. перемога ця показана в епічних образах — гіперболах. святослав «наступив на землю половецьку, притоптав горби і яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а поганого кобяка, як вихор, вирвав, щоб кинути полоненим у гридниці* святославовій.святослав, один з усіх сучасних авторові князів, по-справжньому боліє душею, бачачи князівські незгоди. засуджуючи легковажну славолюбність ігоря і всеволода, що не погодили своїх дій з іншими князями, святослав, однак, сумує, висловлює співчуття розбитим князем і намагається своїм закликом підняти всіх до нового походу проти половців. цей заклик до об'єднання молодших князів на боротьбу за справедливу справу оборони батьківщини від половців займає центральне місце в творі.святославові властивий ширший, ніж іншим князям, підхід до дійсності. у розумінні подій, відносин між князями він стоїть вище, ніж будь-хто з князів. це величний образ мудрого володаря, авторитет якого для співця «» здається непорушним.якщо в молодших князях автор показує риси відважних войовників, які, проте, не розуміють спільних інтересів, то в образі «грізного князя київського» поєднуються якості могутнього полководця і мудрого політика. 1 ніби на підтвердження його правоти і авторитету автор, підступаючи від історичної дійсності, змушує ігоря після повернення з полону прямувати в київ до святослава. отже, цей образ найближчий співцеві» (за о. білецьким).«відповідно до ідейного змісту твору святослава автор називає великим, грізним київським князем. як видатного полководця, його вихваляють німці і венеційці, греки і «морава». та й недаремно: це ж бо він нещодавно своїми «сильними полками і харалужними мечами» розгромив орди половців. цю перемогу автор явно перебільшує: «наступив на землю половецькую, притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера, висушив потоки і болота». святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в його серці болем. та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів», коли «сумують голоси, поникли веселощі», не чути голосу орачів? святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і благородна людина. картаючи ігоря й всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається з закликом до інших князів помститися «за землю руськую, за рани ігореві, сміливого святославовича». цим він хоче об'єднати всіх князів, щоб зміцнити київську державу, зробити її могутньою і незборимою. автор «» оспівує мудрість і хоробрість святослава, адже великий князь київський не лише об'єднував руські землі, а й успішно завойовував ворогів»  (за б. степаниіииним).«галерея образів князів цим не вичерпується. добре знаючи князів руських і стосунки між ними, автор «слова» вміє двома-трьома влучними словами дати їм чіткі характеристики. і тут, в епізодичних образах, ставлення його до зображуваних героїв підпорядковане основній ідеї твору — ідеї боротьби з князівськими , якими користуються вороги, «бо через незгоду постало насильство

іноді в житті настає момент, коли починаєш думати про буття і призначення людини на землі. чи варте наше життя чогось цінного у плині хвиль великого океану віків? чи не питали ви себе, як змінився б світ без нашої взаємодії з кожного дня ми спілкуємось, робимо певні дії і тим самим змінюємо життя інших. тому кожна людина конструює майбутнє всієї планети. на цю тему було написано чимало книжок і знято докуметальних та художніх фільм, і кожне з них зводить до думки, що людина всетаки не дрібна піщінка, на яку можно наступити і не помітити цього, а цілком вагома частина життя планети. не можно також сказати, що людина ціниться лише в той час коли живе, багато хто здобув визнання після смерті. також не можна судити про цінність буття людини на основі великих подвигів. так, ми звичайно ж повинні поважати національних героїв, вчених та багато кого ще, тому що саме за їх ми маємо теперішне життя. та чи думали ви над тим, що велике складається з молого, і що деякі зовсім невідомі люди, які жили, живуть і будуть жити, просто з дня у день несуть добро ішим. чи не у цьому призначення просто зберігати і дарувати своє хто усвідомив своє призначення у цьому сенсі вже є людиною!

 

якщо вірити нашому телебаченню (не кажу вже про спеціалізовану мисливську пресу), то найбільша загроза усьому живому в україні – вовки. половину населення вони з’їли, а другу – перекусали та ще й сказом заразили. хвацькі мисливці настовбурчують перед телекамерами вуса та грізно стискають рушниці: треба винищити сірих до ноги! а чи такий страшний вовк, як його малюють наші журналісти? директор київського еколого-культурного центру володимир борейко переконаний, що у розповідях про вовка більше вигадки, ніж правди: "вовк ще за радянських часів міцно посів у мисливців почесне місце цапа-відбувайла. одному богу відомо, скільки на вовка списали козячих, вепрячих та оленячих шашликів, прикриваючи "вовком-ненажерою" ість та свідомі зловживання у мисливському господарстві.""вовк, – вважає харківський натураліст валерій ловчиновський, – змушує копитних тварин постійно рухатися, чим завдає чимало клопотів мисливцям, які звикли спокійнісінько розстрілювати свої живі мішені біля годівниць та солончаків. от вони його й не люблять". мисливці та журналісти призвичаїли нас до думки, що вовк – вселенське зло й дорога йому одна – на комір. склалася ціла система міфів, які начебто підтверджують цю тезу.перше місце у "вовчій", точніше, антивовчій міфології посідає вже згадане нами "вовки закусали всю країну". дійсно, хворий на сказ вовк може напасти на людину і вкусити її. а от випадки заїдання вовками людей в україні невідомі.за рік вовки кусають в україні близько 20 людей. однак набагато більше людей кусають собаки, особливо бійцівських порід. наприклад, у 2005 р. у львові вони покусали 471 особу (у москві щорічно від укусів собак страждає близько 30 тис. осіб). і чомусь ніхто бійцівських собак не пропонує відстрілювати. не кажу вже про автівки, від яких щороку в україні гине близько 7 тис. осіб та ще понад 50 тис. травмуються. "так від собак і машин – користь", – скаже читач. що ж, перейдемо до міфу №2 – "від вовків немає жодної користі".